Він був організатором підпільної мережі ОУН для підготовки повстання проти радянської влади.
Іван Климів народився 29 жовтня 1909 року в селі Сілець-Волзький Сокальського району на Львівщині. В 1929 році закінчив гімназію в Сокалі. Був членом Пласту (9-й курінь ім. П. Дорошенка).
Вищу освіту отримав на юридичному факультеті Львівського університету. Вчився відмінно, серед друзів виділявся феноменальною пам'яттю, невластивим для свого віку мисленням та радикалізмом.
На початку 30-х років Климів вступив в Організацію українських націоналістів. Там він швидко заявив про себе як про одного з найдіяльніших провідників організації на Сокальщині. Мав низку псевдо, найпоширенішим з яких було «Легенда».
У травні 1932 році Климів був уперше заарештований польською владою за підпільну діяльність. Суд проходив у Львові, а вироком були шість місяців в’язниці. Проте ув’язнення лише загартувало Климіва і надало йому авторитету в організації.
З 1935 році Іван Климів став провідником Екзекутиви ОУН Сокальщини, членом Крайової екзекутиви ОУН Північно-Західних Українських Земель (ПЗУЗ).
В серпні 1935 року був вдруге ув’язнений поляками за підпільну діяльність, перебував в сумно відомому таборі у Березі Картузькій, де знаходився до січня 1936 року.
Зі звільненням відразу розгорнув активну діяльність по розповсюдженню організації, зокрема почав вкривати мережею ОУН міста й села Волині. Невдовзі у відповідь розпочалися польські репресії, і в лютому 1937 року Климіва заарештували втретє. 31 серпня 1937 року на судовому процесі у Луцьку він отримав максимальний термін ув’язнення — 10 років.
Рідний брат Климіва, Григорій (народився в 1914 році), був страчений польською владою в 1938 році.
Вийшов з в’язниці восени 1939 року, у зв’язку з крахом Польщі. Повернувся до рідного села, яке тепер перебувало в радянській зоні окупації. Через загрозу арешту органами НКВС виїхав до Кракова (польське Генерал-Губернаторство), де повернувся до активної діяльності в ОУН. Закінчив тримісячний вишкіл у старшинський школі імені Євгена Коновальця.
10 лютого 1940 році на нараді революційного крила ОУН, на якій проголосили створення Революційного проводу, Климів підтримав Степана Бандеру. Взимку 1940 року Климів очолив крайовий провід ПЗУЗ. У грудні того ж року отримав призначення на посаду провідника Крайової екзекутиви ОУН на Західноукраїнських землях (ЗУЗ; цікаво, що сам Климів використовував назву Матірних українських земель (МУЗ)). На цій посаді йому підпорядковувались осередки ОУН Галичини, Волині та Буковини, що перебували під радянською окупацією.
Діючи в підпіллі, Климів розпочав розбудовувати підпільну мережу ОУН для підготовки повстання проти радянської влади. В цьому підтримував тісний зв'язок з митрополитом Андрієм Шептицьким.
В 1941 році став членом Проводу ОУН(б). В червні, після нападу Німеччини на СРСР, був одним з організаторів повстанського руху та української адміністрації в областях, звільнених від радянської влади.
Після проголошення 30 червня 1941 року відновлення Української держави на Західноукраїнських землях Климів отримав посаду міністра політичної координації в складі Українського Державного Правління Ярослава Стецька.
1 липня 1941 року він проголосив себе Начальним командантом Української національної революційної армії (УНРА) і став займатися її розбудовою. На цій посаді досяг успіхів: протягом липня-серпня 1941 року боївки УНРА були створені приблизно в 15 населених пунктах Західної України. Загальна чисельність підрозділів УНР досягла 4000 вояків.
Після того як німецька влада відмовилась визнати незалежність України і провідну роль бандерівців в українській політиці, підрозділи УНРА були реорганізовані в загони Української народної міліції.
У кінці вересня — на початку жовтня 1941 року Климів взяв участь в І конференції ОУН(б), на якій обговорювався перехід у підпілля. З 1942 року Климів став керівником організаційного відділу військової референтури Проводу ОУН. На цій посаді почав організацію перших військових формувань ОУН на Волині, які згодом стали основою Українською повстанської армії.
На початку грудня 1942 року у Львові скликали конференцію військової референтури ОУН, щоб відзвітувати Проводу за проведену роботу з підготовки формування військових сил. Проте в цей же час німецькі спецслужби провели облаву, і заарештували 18 співробітників військової, пропагандистської і організаційної референтур Проводу ОУН(б). Серед затриманих були три члени Проводу: Іван Климів («Легенда»), Ярослав Старух («Синій», «Стяг») і Дмитро Грицай («Дуб», «Перебийніс»).
4 грудня 1942 року, перебуваючи в ув’язненні, за не до кінця з’ясованих обставин, Іван Климів загинув.
Через 10 років, 14 жовтня 1952 року, Головне Командування УПА відзначило Климіва як першого організатора і політвиховника відділів Української повстанської армії, посмертно підвищивши його до звання генерала-політвиховника та нагородивши Золотим Хрестом Заслуги.