Після акції «Вісла» Осип Хома («ВІЛЛІ») восени 1947 р. із рейдовою повстанською групою перейшов у американську зону Німеччини.
Сьогодні день пам'яті боксера ОСИПА ХОМИ «ВІЛЛІ» (1917, Відень - 30 квітня 1958, Нью-Мілфорд, США), який став одним із найкращих боксерів Європи перед Другою світовою війною. Він цілком міг стати і чемпіоном світу, однак став вояком УПА…
Про звитяги українського боксера, який народився в Австрії, жив в Польщі, а помер в США.
Народжений в австрійській столиці, Осип Хома зростав у Станіславові (сучасний Івано-Франківськ). Найбільше йому подобалися подорожі і бокс. Маючи гарні фізичні дані, високий зріст, хлопець швидко переміг всіх, кого міг, у дворових поєдинках.
Він волів займатися боксом професійно, та батьки були категорично проти. Тому в 1932 році 15-річний Осип прийняв перше справді доленосне рішення в житті - втік з дому та оселився в Польщі, у місті Гдиня.
Осип Хома («Віллі»), один із кращих боксерів довоєнної Європи
Так почалася його успішна кар'єра у спорті. Здобуваючи перемогу за перемогою, він ставав усе відомішим. До бою з ним зголошувалися чемпіони, зокрема Осип Хома переміг двічі чемпіона Польщі у всіх вагових категоріях Станіслава Пілата. Це відкрило йому шлях до польської боксерської збірної та до європейських рингів. Невдовзі Хома став одним із найкращих боксерів Європи.
Доля дала йому можливість реалізувати свою другу мрію - про подорожі. Осипа мобілізували на службу у військово-морський флот Польщі, звідки він перевівся у торговий флот. На торговому судні він 48 разів перетинав Атлантику, побував у Індії, Північній і Південній Америках, на о.Шпіцберген, низці тропічних країн.
Серед іншого під час праці в торговому флоті боксер 24 рази відвідав Нью-Йорк, де під час тривалих заходів у порт міг брати участь в аматорських поєдинках з боксу.
Зрештою в Нью-Йорку відбувся і його вихід на ринг як професійного боксера, що завершився перемогою українця над американським боксером чеського походження Гавлічеком. Осипа Хому помітив власник промоутерської компанії «Стенлі Гімнезіум» Гудмен і уклав з ним контракт, почалися тренування з ексчемпіоном світу Бенні Леонардом і попереду замайоріла суперуспішна кар'єра на професійній арені.
Однак, повернувшись до Польщі, аби завершити всі свої справи перед остаточним переїздом до США, Осип Хома був мобілізований до війська через напад нацистської Німеччини на Польщу. В ході одного з боїв він потрапив до полону, а звідти - до німецького концтабору. Та завдяки боксу здобув волю - німці його звільнили.
Осип встановив контакти з ОУН, спершу був кур'єром, а в 1943 р. вступив до дивізії «Галичина», став артилеристом і в червні 1944 р. знову потрапив в полон і концтабір - тепер радянський.
Дивом у 1945 р. Осипу Хомі вдалося добився репатріації до Польщі як її громадянину. Але звідти він знову повертається в Україну, на Лемківщину, де воювала УПА, та приєднався у 1946 р. до сотні «Ударники» Степана Стебельського «Хріна».
Йому доручили керувати сотнею під псевдо «Боксер». Згодом він став бунчужним сотні в старшинському ранзі поручника. Його товариші запам'ятали його як досвідченого вправного артилериста, великого, дужого, босого (на його 45-й розмір було важко знайти взуття), з гарним почуттям гумору і готового розповісти низку цікавих історій про свої в подорожі.
Відділ УПА. 1946 р. Зліва направо у другому ряді: повстанець «Яким» та бунчужний сотні «Хріна» Осип Хома - «Боксер»
Після акції «Вісла» Боксер не перейшов із сотнею на територію УРСР, а залишився на Лемківщині, і зрештою восени 1947 р. із рейдовою повстанською групою перейшов у американську зону Німеччини. Тут, у таборі для переміщених осіб в Міттенвальді, Осип Хома повернувся до боксу - тепер як тренер: тренував українську табірну збірну, брав участь у національних змаганнях на першість переміщених осіб у Вюрцбурзі в 1948 р.
Водночас про повернення на ринг самого Осипа Хоми вже не йшлося: за майже десять років багато змінилося у світовому боксі, та й сам Боксер вже втратив форму, набув проблеми зі здоров'ям за роки війни.
У 1951 році Осип Хома емігрував до США, одружився, у нього народилася донька Тамара. Здавалося, що попереду нове ще довге життя. Але доля відміряла йому лише 41 рік: не витримавши операцію, він помер 30 квітня 1958 року у шпиталі.
Але він до цього часу залишається свого роду легендою.