Полтавець Анатолій Сізон свого часу два роки відслужив військовим лікарем в Афганістані. «На війні, як на війні! — каже Анатолій Григорович. — Усяке траплялося, зокрема й кумедні випадки». Про один із них він розповів.
— Ми лікували не лише наших солдатів і офіцерів, а й надавали медичну допомогу пораненим душманам. Не кажучи вже про мирне населення. Якось пригадую, до нас зачастив місцевий люд по таблетки... валідолу. Спочатку якось поодинці, потім цілими групами почали приходити... Ми пропонували їм перевіритися, кардіограми принаймні зробити, бо бачимо, що починається «серцева епідемія»: уже й діти приходять! А вони — ні, мовляв, нам і таблетки допомагають. Довелося відправити в місцевий аул групу наших медиків, щоб подивилися на місці, що ж там відбувається. Вони повернулися і регочуть. «Ну, що там?», — питаємо. «Все нормально — чай п’ють!» — і знову за животи зо сміху. Виявилося, афганці призвичаїлися з «нашим» валідолом... чай пити! Цукру ж нема, а тут ще й аромат!
А ще таке. Пам’ятаєте чиновницький вислів, який став свого часу крилатим: «Я вас в Афганістан не посилав!» От і нам спочатку обіцяли золоті гори — звання, посади, квартири ледь не в столиці... Усе обіцяли! Але 1982-го все скінчилося: звідки ти приїхав, туди й поїдеш! Тож мені довелося повертатися туди, де я й починав і де на той час штатної посади не знайшлося — у навчальний центр «Десна». Щоправда, тут мені ще раз... присвоїли звання капітана, хоч я вже одержав його в Афганістані. Друзі відтоді до мене так і звертаються: «Товаришу двічі капітан!..».
Віталій СКОБЕЛЬСЬКИЙ
Малюнок Миколи КАПУСТИ