Володимир Зеленський заявив, що гарантії безпеки України від США частково не оприлюднюватимуться.
За його словами, є рамковий документ між Україною, Європою та США, а також окремі двосторонні гарантії з Вашингтоном. Частину з них розглянуть у Конгресі США, але окремі деталі та додатки залишаться закритими.
На перший погляд — це звична дипломатична риторика. Насправді — дуже тривожний сигнал.
У чому проблема — не емоційно, а юридично
Є три базові речі, які держава зобов’язана робити, коли йдеться про безпеку і війну:
Фіксувати зобов’язання публічно;
Проводити їх через парламент;
Розділяти відповідальність між інституціями.
Те, що ми чуємо зараз, — протилежність усім трьом пунктам.
«Розглянуть у Конгресі» ≠ ратифікують
Це ключова пастка формулювання.
У США:
Treaty — ратифікується Сенатом (2/3 голосів): це справжні гарантії.
Executive agreement — політична домовленість: може бути скасована наступною адміністрацією.
Зеленський не каже, що йдеться про treaty. Він каже: «розглянуть».
Розгляд — не зобов’язання.
Розгляд — це політичний жест, а не юридична гарантія.
Верховна Рада? А де вона?
Про ратифікацію в Україні:
не сказано нічого;
парламент не бачив повного тексту;
частина документів буде засекречена.
Фактично нам пропонують модель: «Довіртесь президенту. Деталі ми вам не покажемо».
У воюючій державі, без виборів, з монобільшістю та ручним парламентом.
Історичний контраст, який все пояснює
Мінські домовленості:
не були ідеальними;
не були популярними;
але:
після Мінська-1 були проголосовані закони у Верховній Раді;
після Мінська-2 була резолюція Ради Безпеки ООН;
текст був публічний;
відповідальність — колективна.
Тобто держава не ховалась за однією людиною.
А тепер — навпаки
Зараз ми бачимо:
секретні додатки;
персональні домовленості;
відсутність парламентського контролю;
апеляцію до «довіри».
І це не про те, хороший Зеленський чи поганий. Це про інше: чи має держава право будувати свою безпеку на слові однієї людини? Відповідь завжди одна — ні.
Найнебезпечніше — Зеленський цим пишається
Він не каже:
«це тимчасово»;
«це буде ратифіковано»;
«парламент отримає повний доступ».
Він каже: «частина буде закритою — і це нормально».
Ні. Це ненормально.
Отже
Гарантії безпеки без ратифікації, без повного тексту і без парламенту — це не гарантії.
Це політична обіцянка, загорнута в секретність.
Україна вже проходила історію:
«таємних домовленостей»,
«вузького кола»,
«ви не все знаєте, але так треба».
І щоразу це закінчувалося однаково.
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»