Україна має унікальний у світовій практиці досвід обміну полоненими. Таких відверто людяних дій у XXI столітті не знає жодна інша країна.
Починаючи з кінця лютого 2022 року Україна провела низку унікальних операцій проти військ країни-окупанта, дивувала міжнародну спільноту неймовірними, креативними рішеннями. Наша нація демонструвала те, як може змінюватися хід війни та сама війна по собі, впроваджувала технічні й технологічні рішення, про які ніхто і подумати у західних арміях не міг.
Однак усе це військова категорія, а от про вирішення гуманітарних та юридичних питань дуже рідко згадують. Тим часом Україна має унікальний у світі досвід проведення обміну полоненими й тілами полеглих смертю хоробрих своїх захисників без фактичної зупинки бойових дій.
Від початку червня 2025 року додому в Україну повернулися сотні полонених українців, ще більше було проведено обмінів. І це відбувалося в умовах відсутності перемир'я, що суперечить 118-й і 119-й статтям Женевської Конвенції про поводження із військовополоненими, які й регулюють звільнення та репатріацію військовополонених.
Тим часом за минулі 3 роки ресурсна федерація московії регулярно зривала обміни полоненими й категорично не йшла на контакт. Але навіть у настільки непростих умовах було знайдено інструменти тиску на країну-окупанта, які дали змогу вивести цей процес у системний характер.
На сьогодні Кремль уже не так агресивно чинить опір процесам обміну полоненими та тілами полеглих, однак намагається цей процес супроводжувати одночасно як масштабними ІПСО, з поширенням фейків та маніпуляцій, так і терором тилової України. Зокрема, шляхом інтенсифікації нальотів дронів-камікадзе та ракетних ударів.
Ну, і найголовніше, такі акції терору відвертають увагу самого московитського плебсу від питання, чому РФ узагалі йде на обмін полоненими, якщо цей процес зазвичай відбувається або під час перемир'я або вже після завершення війни. І, щоби такі крамольні питання не виникали у головах московитів, їхню увагу відвертають фейками й терором.
Варто зазначити, що РФ, з урахуванням досвіду 2022 і 2023 років, неохоче йшла на обмін полоненими за правилами, які нав'язує її Україна хоча б тому, що вона не дорожить своїми людьми. Ворожому командуванню начхати на своїх полонених, тільки якщо це не офіцери чи представники септичних професій, пілоти, розвідники, спецпризначенці...
Просто піхотинець для окупаційного контингенту — це відносно дешеве «гарматне м'ясо», своєрідний розхідний матеріал і, як би це банально не звучало, якби не український досвід примусу РФ до обмінів — багато московитів ще не скоро повернулися б додому. Хоча, іноді ставиш питання: а де їм було краще, в українському полоні, або в рідних стінах дерев'яного гуртожитку з убиральнею на подвір'ї на 50 квартир десь у Магадані?
Своєю чергою, якщо в окупаційного контингенту РФ людина — «м'ясце», сміття й найнижче істота, яка навіть після звільнення вона або примусово повертається до армії, або стає нікому непотрібною. В Україні ж налагоджено систему підтримки як сімей полонених й зниклих безвісти, так і супровід та реабілітацію захисників після звільнення.
Наголошу, що підтримка здійснюється із питань соціальних, правових, фінансових, психологічної допомоги тощо. Розроблено систему реабілітації та реінтеграції після звільнення із полону, здійснюється підтримка сімей та дітей полонених та зниклих безвісти тощо.
Отже, говорячи про те, що унікального здійснила Україна за час протистояння з окупантами із РФ, слід пам'ятати, що, крім цілої низки унікальних операцій усіх рівнів складності та масштабу, є ще дуже важливий гуманітарний аспект. Чинник, у питаннях якого нам, не побоюсь цього слова, немає рівних у світі.