Гаррі Трумен залишив Білий дім без грошей, без охорони, без пенсії, без офіційних прощань.
20 січня 1953 року він разом із дружиною Бесс сів у власний Chrysler і самостійно поїхав назад до Індіпенденса, штат Міссурі. Його рівень підтримки ледь перевищував 30 %. Газети називали його невдахою. У Вашингтоні, здавалося, з полегшенням зітхнули, коли він поїхав.
Єдиним його доходом була стара армійська виплата — 112 доларів 56 центів на місяць. Щоб звести кінці з кінцями, йому довелося взяти банківський кредит. Ситуація була настільки принизливою, що згодом Конгрес запровадив президентське забезпечення — не з великодушності, а з ніяковості.
Трумен не шукав виправдань і не прагнув повернути собі популярність. Щоранку він гуляв вулицями Індіпенденса, сам відповідав на телефонні дзвінки, особисто відповідав на тисячі листів. На його столі лежав простий і жорсткий напис:
«The buck stops here» — відповідальність зупиняється тут.
Поки він жив спокійно й осторонь уваги, оцінка його рішень почала змінюватися.
План Маршалла допоміг відновити Європу.
Доктрина Трумена визначила міжнародну політику на десятиліття.
У 1948 році він ухвалив рішення про скасування расового поділу в Збройних силах, навіть коли Конгрес відмовлявся діяти.
Він усунув генерала Макартура і зберіг цивільний контроль над армією — заплативши за це величезну політичну ціну.
У 1965 році президент Ліндон Джонсон приїхав до Бібліотеки Трумена, щоб підписати закон про Medicare, і вручив перші дві картки Гаррі та Бесс. Ідею загальнонаціональної системи охорони здоров’я Трумен висував ще двадцять років до того. Тоді він зазнав нищівної критики.
З часом суспільна оцінка остаточно змінилася.
Він більше не був непопулярним президентом, який залишив Вашингтон під шквалом осуду.
Він став людиною, яка обрала відповідальність замість оплесків — і дожила до моменту, коли історія визнала, що вона помилялася.