Батьки занепокоєні підсиленням уваги малечі до культового корейського серіалу та спробами перенести сюжет до реального життя.
Цифрова свобода має згубний вплив на психіку людини, особливо підлітків і дітей. Цей меседж усе частіше озвучують психологи та соціальні працівники.
Річ у тім, що несформований світогляд неповнолітніх наражає їх на значну небезпеку під час «блукання» просторами всесвітньої мережі Internet. Цим підступно користуються педофіли, наркоторгівці, виробники порнографічного контенту та всілякі збоченці.
Особлива загроза чатує на дитину, коли вона починає споживати «дорослий» контент, серед якого різноманітні психологічні трилери, «альтернативні» погляди на життя тощо.
У 2015 році з’явилася гра «Блакитний кит», яка наводила жах протягом кількох років на батьків з різних країн світу. Суть цієї нелюдської забавки полягала у послідовному виконанні школярами певної послідовності дій, фіналом яких було самогубство.
Поступово небезпечна забавка, виникнувши у РФ, поширилась окремими країнами Європи та навіть Америки. Російські ЗМІ спробували перевести розмови про цю гру в площину «міських легенд», проте у «BBC» опубліковано авторський матеріал, який стверджує, що понад 130 дітей здійснили самогубство через «Блакитного кита».
Відношення до «Гри в кальмара» попередня інформація не має, проте вказує на необхідність більш ретельного контролю дітей під час того, як вони користуються соціальними мережами.
Особливо актуальною ця проблема є для родин, у яких батьки не приділяють уваги розвитку дитини.
Тепер повернемося до головної теми. Що таке «Гра кальмара»?
Перш за все, мова йде про соціальне явище, яке активно переходить з моніторів до реального життя. Подібна практика не унікальна. Вона пов’язана з активністю дзеркальних нейронів мозку, які відповідають за наслідування інших людей або явищ.
Наші пращури копіювали поведінку тварин, споглядаючи навколишній світ. Яскравий приклад — шаолінські бойові мистецтва, з їх стилями «Богомола», «Тигра» або «Журавля».
Найбільша активність дзеркальних нейронів спостерігається саме у дітей, які ще не «захищені» психосоціальними надбудовами та стереотипами. Вони наче губки всмоктують будь-яку зовнішню інформацію. Але критичного мислення та оцінювального судження в них майже не має.
Малеча може з однаковим захватом бавитися у лікарів, поліцаїв, ніндзя чи грабіжників.
На жаль, інколи вплив батьків значно поступається закликам з телеекранів, де вчителями стають герої та антигерої.
Що ж пропагує «Гра в кальмара»?
Південнокорейський серіал про маргіналів, які опинилися в складних обставинах та вирішили ризикнути і заробити грошей. Автор сценарію та режисер — Хван Дон Хек. Ідею цього серіалу він виношував цілих 11 років. Для країни, де майже кожен мешканець потрапляє у фінансове рабство, а розшарування суспільства вкрай чітке, подібна ідея зовсім не фантастична.
Попри загальний економічний рівень Південної Кореї, приблизно 40% її громадян відносяться до працівників з низьким прибутком. Значний психологічний тиск суспільства на окремого громадянина, завищені стандарти та очікування, призвели до того, що країна впевнено займає високі позиції у всесвітньому рейтингу самогубств.
З кожним роком їх кількість тільки збільшується — 9828 осіб у 2019 році, порівняно до 4947 осіб у 2015 році. Усього за цей проміжок часу звели рахунки з життям 34 552 людини. Зрозуміло, що «Гра в кальмара» для Південної Кореї не є чимось фантастичним та неприроднім.
Але чому саме цей серіал став таким популярним серед підлітків з інших краї світу, зокрема й України? Скоріш за все, ситуація пов’язана з бездумним наслідуванням трендів. Маркетологи подбали про популярність серіалу, а діти завдяки дзеркальним нейронам, потрапили на «гачок».
Крім того, вигадані гравці беруть участь у дитячих забавках, просто фінал таких «розваг» не дитячий. У разі програшу вони позбавляються життя. Отже, малечі та підліткам просто цікаво спостерігати за цими забавами, в які вони й так можуть бавитися.
Ще більше ажіотажу наганяє подальша популяризація ідеї та спроби її втілення для справжніх учасників. Наприклад, у столиці ОАЕ 12 жовтня 2021 року проведено аналогічне змагання. Звісно, що без убивств і самогубств. Відповідними були тільки костюми та деякі атрибути серіалу. Але мова йде про дорослих людей в одній з найбагатших та безпечних країн світу.
Наслідування сюжету «Гри в кальмара» серед дітей та підлітків може мати зовсім інші наслідки. Так в одній з бельгійських шкіл учні почали бавитися у подібну гру, гамселячи ногами однокласників, які програли. Аналогічні події відбуваються й у школах Флориди. Вчителі та психологи закликають батьків більш серйозно віднестися до перегляду цього серіалу їх дітьми.
Насправді проблема навіть не в самій «Грі в кальмара» та не в шкільних бійках. Діти століттями б’ються один з одним незалежно від культурних особливостей народу, віросповідання чи економічного рівня країни.
Раніше дорослі доволі філософськи ставилися до подібних явищ — «Захисники ростуть, хай б’ються»… Хтось вів дитину до спортивної секції займатися боксом, карате або боротьбою зі словами: «Краще хай тебе професійно б’ють в секції, ніж аматорськи на вулиці».
Сучасний толерантний Захід з усілякими «булінгами» змушує поглянути на ситуацію з іншого ракурсу. Але все це не так важливо, як зміна людської психіки внаслідок раннього доступу до «дорослої» інформації. Ніхто докорінно не знає, як зміниться світ, коли керувати ним стануть сучасні школярі.
У різних антиутопіях яскраво зображені суспільства, які люблять відпочивати за переглядом адреналінових шоу, до яких потрапляють люди, що опинилися в складних життєвих обставинах.
Наприклад, «Людина, що біжить», головну роль в якому виконав Арнольд Шварценеґґер, демонструє саме таке майбутнє. Зображені там технології вже не є фантастичними, отже запросто можуть бути впроваджені в реальність.
Стримує подібний розвиток подій виключно сучасна система цінностей людини, проте вона не є сталою складовою нашої природи. Наступні покоління можуть змінити акценти та зробити нормою те, що зараз і на думку не спаде нормальній людині.
Отже, небезпека «Гри в кальмара» зовсім не у шкільних бійках, а тому психологічному впливові, який вона має на дітей і підлітків, формуючи тим самим картину вже не такого й далекого майбутнього.