Новий націоналізм здатна сформувати лише інтелектуальна молодь.
«Український націоналізм — це інтелектуальне дно», — іще в 2016 році сказав мені один друг, який не живе в Україні. Я тоді здивувався й спитав його: «Чому?». «Рівень аналітики дуже низький, якщо коротко», — такою була відповідь. Я ці слова запам’ятав назавжди, хоч і знадобився час, щоб зрозуміти їх як слід.
Мабуть, це важко усвідомлювати тим, хто живе в Україні, але країна перебуває на маргінесі Західної цивілізації.
По факту, ми всі — Євразія, хоч і від росії ми також відірвані. Ні те, ні се, і самі ми є не більше ніж сірою зоною, на жаль. Тут мається на увазі розвиток думки, яка б давала відповіді на виклики сьогодення.
Після президентських і парламентських виборів 2019 року, коли націоналісти (навіть об’єднані) отримали відсоток, що коливався на рівні жирності кефіру, це питання актуалізувалося з новою силою. За час після липневих виборів ще не доводилося бачити якісних аналітичних статей (хто читав — покажіть) на тему того, чому націоналісти — лузери, і не ясно, чи самі лідери націоналістичних партій та організацій зробили якісь висновки. Якщо коротко, проблеми сучасного націоналістичного руху можна сформулювати так:
Рух є роздробленим на групки, які пересварилися між собою.
Націоналісти не вміють обирати менше зло і домовлятися з ненаціоналістами (наприклад, лібералами), які роблять щось корисне для України.
Зацикленість на вузьких питаннях мови, війни та національних тем. Усе це важливо, але цього недостатньо. Буває ще гірше: дехто воліє «воювати» в Україні з кольоровими мігрантами (!), яких у нас складно знайти, замість того, щоб воювати з кацапами.
Зацикленість на темах ЛГБТ, гендерної ідеології й подібному. Звісно, нормальна людина не повинна сприймати всі ці речі, але й зациклюватися не варто. Коли слухаєш лекцію деяких сучасних «напів-провідників», які 80% часу згадують про ЛГБТ — це явно свідчить про щось нездорове.
Націоналісти майже не дають відповідей на важливі соціально-економічні проблеми. Не доводилося чути лекцій від наших «напів-провідників» на тему «як зробити українців багатими?». Наразі всі лекції зводяться до філософії чи історії. Економічні програми є і у «Свободи», і у Нацкорпусу, але вони не використовують їх як ключові меседжі. При цьому самі програми здебільшого лівацькі.
Націоналісти погано використовують сучасні технології комунікацій. Працювати з інтелектуалами вони вміють, але майже не вміють працювати з «маленьким українцем».
Слабкий рівень аналізу міжнародної політики. Українці (не лише націоналісти) мало цікавляться тим, що відбувається у світі. А людей, які справді вміють це аналізувати, ще менше. Місце України в світі осмислюється недостатньо. Все, що ми маємо, — ідея Інтермаріуму, який поки що існує лише в уяві маргінальних груп. Світові проблеми у нас мало обговорюють. Це й не дивно, бо більшість українців не були за кордоном і не мають друзів за межами країни.
Мало хто з націоналістів читав своїх класиків, навіть тих, що жили у ХХ столітті: Миколу Міхновського, Дмитра Донцова, Івана та Юрія Лип, Миколу Сціборського, Петра Полтаву. І, мабуть, ніхто (якщо знаєте кого — покажіть) не переосмислював їхній теоретичний спадок у ХХІ столітті. Сьогодні ми не маємо титанічної інтелектуальної постаті рівня цих класиків.
Ось такі справи… Напевно, прийшла пора сформувати націоналістичний світогляд заново. Як його сформувати? Спершу треба усвідомити, що ідеологію не пишуть «на коліні» за одну ніч. Щоб ідеологія була ЖИВОЮ, вона повинна виходити з реальних потреб людей. Мабуть, лібертаріанство ніколи б не виникло, якби держава не втручалася у справи дрібних власників. Так само має бути і з націоналізмом.
Новий націоналізм здатна сформувати лише інтелектуальна молодь. Від себе дам кілька дороговказів:
Більше подорожуйте світом — це суттєво розширює горизонти.
Вивчайте європейські (і східні) мови. Читайте насамперед європейських і американських лідерів думок, бо в Україні ви не почуєте того, що варто.
Корисно мати друзів у різних країнах світу, з якими ви підтримуєте спілкування. «Друзі» в даному випадку — це місцева інтелектуальна молодь.
Варто досліджувати не тільки націоналістичних чи «правих» авторів, а будь-яких, щоб не замикатися у «правому гетто». Треба цікавитися всім, що відбувається у світі.
А щоб слідування цим дороговказам не призвело до розмивання самої суті націоналізму, треба просто мати внутрішній стрижень і пам’ятати своє коріння.
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»