Старух автор спогадів про катівні Гестапо, де чув російською: Захотілось тобі самостоятельной? України нє било, нєт і нє будєт!"
17 вересня 1947 року поблизу села Монастир Любачівського повіту (тепер Польща) загинув Ярослав Старух - "Стяг" керівник Закерзонського крайового проводу ОУН.
За два тижні до того - 5 вересня до рук ворога потрапили стрільці сотні “Месники ІІІ” Іван Лашин-“Левко” та Михайло Гах-“Запорожець”.
Вони не витримали катувань і спочатку видали криївку, де того ж дня загинув сотенний УПА Іван Шиманський-“Шум”.
Крім того, Гах підтвердив перебування тут крайового провідника “Стяга”, він бачив його у Монастирському лісі.
Через кілька днів ворог знайшов замасковану мохом стежку, яка вела до криївки "Стяга".
На підставі даних агента, 17 вересня було проведено спішну операцію.
Того ж дня ворог зробив спробу ракетами й вибуховим матеріалом змусити залогу бункера здатися, але вона цього не зробила.
В криївці смертю героїв загинули “Стяг”, його секретар “Ігор”, охоронці “Чорноморець”, “Донський” і “Змієнко”.
Він вступив в Організацію майже на початку її створення - в 1931 році.
Відомий як заступник крайового провідника й політичний референт КЕ ПЗУЗ у 1935–1937 роках.
За націоналістичну діяльність неодноразово заарештовувався у 1929 та 1937 роках поляками.
У 1934 році кинутий до концтабору Береза Картузька, у травні 1939 року на процесі над членами ОУН у Рівному засуджений до 13-річного ув'язнення.
Так, у 1930 роках редагував тижневик «Нове село». Автор праці «Опір Фашизму» (1946 рік), низки брошур і статей до історії визвольної боротьби.
З жовтня 1939 до червня 1941 — секретар Українського центрального комітету у Кракові.
У 1940 році став співзасновником Революційного проводу ОУН, делегат II надзвичайного збору ОУН у Кракові у квітні 1941.
Після проголошення Акту відновлення Української держави — державний секретар міністерства інформації й пропаганди Українського державного правління, входив до складу Організаційної референтури проводу ОУН-Р.
Під час 2 світової війни Старух провів близько 10 місяців у катівнях гестапо (грудень 1942 — вересень 1943).
Так, на початку грудня 1942 у Львові зібралася на конференцію військова референтура ОУН, щоб відзвітувати Проводу за проведену роботу з підготовки до формування військових сил.
4 грудня того року нацисти провели широкомасштабну облаву, в ході якої схопили 18 оунівців, переважно працівників військової, пропагандистської і організаційної референтур Проводу.
В тому числі 3-х членів Проводу ОУН(б): Івана Климіва («Легенда»), Ярослава Старуха («Синій», «Стяг») і Дмитра Грицая («Дуб», «Перебийніс»).
Заарештований «Легенда» був убитий під час допитів цього ж дня.
Я.Старуху довелося «пройти повний курс» тортур від гестапівських «спеців», ось як він про це згадував:
Спец від українських справ гауптштурмфюрер Вірзінґ вітає на порозі ударом засушеної бичиці через голову.
І падають удари. В голові шумить… Яку функцію виконував в Організації? Брак задовільної відповіді. Роздягайся!
Два помічники закочують рукави. Вибирають два середньої грубості дрючки. Молотьба триває довго.
Так довго, що один з опричників змучився й передає закривавлений дрючок третьому.
Другий, Мюллер, зіпрів, обтирає піт, але дрючка не покидає. Удари дрючків перехрещуються від шиї до ніг по цілих плечах…
Дрючок працював на переміну з чоботом. Вечір, ніч, ранок.
Ребра. За кожним віддихом ріже вогнем, а легені працюють ковальським міхом, здається – розсадять грудну клітину. ой, ти серце, чому не лопнеш?!
Кличуть, тягнуть. О, Боже! Та сама обстановка, ті самі кати. Лиця інших затьмарені, невиразні. – Де захована зброя? Не мовчу, говорю.
Подаю навмання місцевості, описую докладно невідомі мені місця, подаю докладну кількість за родами зброї, подаю гасла.
Незабаром мапа Галичини покривається рисунками червоного олівця.
Поки поїдуть і перевірять, мине час. Що тоді буде, не думаю.
Знаю одне, а саме, що дійсно не знаю ні одного місця, де захована зброя.
Може, задовольняться цим разом. Та ні.
– Ти написав історію України? Дрючок при приці. Б'є сам Вірзінґ. – "Це за історію. Захотілось тобі самостоятельной? України нє било, нєт і нє будєт!" –
Так дослівно в російській мові.
Невже ж НКВД в гестапівскім мудирі? Вияснення не помагають.
Вірзінґ осатанів. А дальше – де шеф? Де друкарні? Хто в проводі? – Що дальше – не пам'ятаю…".
Катування ставали щораз більш нестерпними і щоб не видати організаційну інформацію, Старух тричі намагався накласти на себе руки.
Намагався повіситися у камері, але невдало: першого разу урвався рушник, що виконував роль зашморгу, а вдруге зламалася віконна рама, до якої було прив'язано рушника.
Стрибав у проліт між сходами з четвертого поверху, але зламав лише руку, пальці та кілька ребер.
В одній камері № 144 львівської в'язниці на Лонцького разом зі Старухом утримувався і військовий референт Проводу ОУН(б) Дмитро Грицай.
Вони вдвох були звільнені з ув'язнення засобами СБ ОУН у вересні 1943.
У 1943–1945 роках Ярослав Старух був членом референтури пропаганди проводу ОУН, керівником підпільної радіостанції «Самостійна Україна», редактором гумористичного журналу «Український перець».
З 1945 року член проводу ОУН та провідник Закерзонського краю, де і закінчив свої земні дні.
Матеріал підготовано на основі відкритих джерел.