Представники більшості фракцій внесли до Верховної Ради законопроєкт про донорство.
Депутати від різних політичних партій, таких як «Слуга народу» Михайло Радуцький, «Голос» (зазначено Святослава Вакарчука, Інну Совсун, Олександру Устінову, Ольгу Стефанишину та інших), «Європейська солідарність» (Ірина Геращенко, Вікторія Сюмар), Олесь Довгий тощо, внесли до парламенту законопроєкт №3648 «Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові».
Автори пишуть, що метою внесення проєкту є перегляд правового регулювання у сфері безпеки та якості донорської крові та компонентів крові відповідно до вимог Угоди про асоціацію та Стратегії розвитку системи крові.
Обставини
Автори пишуть, що реформування системи крові належить до міжнародно-правових зобов’язань, які Україна взяла на себе за Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, з іншої сторони.
20 лютого 2019 року Розпорядженням Кабінету Міністрів України №120-р було затверджено Стратегію розвитку національної системи крові на період до 2022 року та план заходів щодо її реалізації, якою, серед іншого, передбачено вдосконалення нормативно-правової бази в цій сфері, а, зокрема, актуалізацію Закону України «Про донорство крові та її компонентів» відповідно до вимог Директив ЄС.
Автори пишуть, що за даними статистики, в Україні на 1 000 жителів припадає близько 11 донацій, у той час, як показник, що вважається нормою для розвинених країн, становить 33 донації:
«Така низька кількість донацій пов’язана, перш за все, з тим, що в Україні недостатньо розвинена культура добровільного безоплатного донорства та не сформована надійна база безоплатних донорів».
Новації від народних обранців
Депутати хочуть чітко прописати глосарій (словник) визначень, які стосуються понять «кров», «банк крові», «компонент крові» тощо.
Цікавою є норма, яка наділяє Кабінет Міністрів України правом урегулювання питання вивозу крові за кордон.
При цьому саме уряд формує Компетентний орган, який займається питанням зберігання та контролю за використанням крові.
При цьому, держава гарантує повну оплату згідно зі встановленим тарифом користуючися з коштів державного бюджету надання громадянам необхідних їм медичних послуг, які включають вартість компонентів крові та вартість послуг із трансфузії компонентів крові, що передбачені програмою медичних гарантій.
Передбачено, що система органів, які займаються питання крові, буде будуватися по вертикалі: загальнодержавного, регіонального та госпітального рівнів.
На загальнодержавному рівні до системи крові України належать: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я; компетентний орган; Національний трансфузіологічний центр; Національний трансфузіологічний комітет.
На регіональному рівні до системи крові України належать суб’єкти системи крові, які підзвітні Національному трансфузіологічному центру; водночас на госпітальному рівні до структури системи крові України належать: лікарняні банки крові; лабораторії трансфузійної імунології; лікарняні трансфузіологічні комітети.
При цьому керівники підприємств, установ, закладів, організацій, командири (начальники) військових частин зобов'язані надавати безкоштовно приміщення для збору крові.
Тут виникає питання, чи не буде це передано в приватні руки та чи не стане кров експортним продуктом як ліс і трудові ресурси.
В експертів є питання до визначень понять у законопроєкті, фактичне втручання у роботу підприємств зобов’язуючи їх надавати безкоштовно приміщення для збору крові, а також те, що прямо передбачено можливість вивезення крові за кордон.
Очевидно, що вже зараз люди є ресурсом, тому можна очікувати, що українці стануть ще і кров’яним придатком для країн Заходу.
Також одним з авторів є Михайло Радуцький, якого деякі ЗМІ та експерти обвинувачують у масовому вивезенні масок за кордон напередодні пандемії в нашій країні.