Він заплатив $60 000, щоби піднятися на Еверест, і це для початку. Потім були страховка, провідники, екіпірування, харчування, транспорт...
Чоловік збирався до Непалу 5 років. Тренувався постійно, працював на двох роботах, відмовляв собі у всьому і нарешті зібрав необхідну суму грошових коштів.
Поїздка у далекі Гімалаї, а перед цим — щеплення та медичний огляд. Тиждень на адаптацію, збір у нижньому таборі, підготовка, очікування відповідної погоди та нарешті здійснення мрії!
Попереду і позаду йшли провідники носії з усім необхідним для облаштування табору на привалі. Тут же залишали частину провізії та намети для зворотного шляху у непальську долину.
І за кілька днів усі вони опинилися на висоті 4000 м — там відбувається звикання до особливо розрідженої атмосфери. Тож чоловіки затрималися, щоби нікого не здолала у подальшій дорозі висотна хвороба.
Рухатися треба було повільно та обережно, провідники старанно навчали туристів. І попри значну підготовку всіх учасників, одного довелося евакуювати, що й стало причиною затримки всього...
Всього, що сталося потім. Річ у тім, що ще одна жінка раптом вирішила в останню мить, що хоче повернутися, а замість неї до них прикріпили іншого чоловіка; так воно й сталося.
Один із провідників (той, хто йшов ззаду), явно був не в курсі всіх цих змін, або не повністю розумів, що сталося. Він не звернув увагу на відсутність на стежці одного з альпіністів, нарахував вісім, а, на його погляд, саме стільки їх і мало бути.
А він — турист з Америки — просто не встиг зібратися. Запізнився буквально на 10 хвилин, отож гурт альпіністів вийшов без нього і чоловік, пам'ятаючи скільки сил та грошей це коштувало, не став зважати на попередження господині невеликого готелю, не схотів чекати на наступну групу.
Відтак вирішив самостійно наздогнати. Йому здавалося, що це дуже просто: ось дорога, там стежка, є сліди, тож він просто піде ними вперед й, щонайбільше, за пару годин, наздожене їх на привалі.
Зрозумів те, що сталося, він не скоро. Пройшовши годин зо п'ять і з'ясувавши, що вже давно йде просто однією стежкою, але сліди були давно вже замерзлі й іншої групи, яка рухалася місцевістю ще тиждень тому.
Американський турист зупинився, і йому стало холодно. Він відчув, як жах стискає його серце та мозок; іти вперед він більше не міг, адже гадки не мав, куди, та й іти без запасів, — означало вірну смерть, але... як повернутися?
«Вертатися мав би своїми слідами», — заспокоїв чоловік сам себе. — «Просто треба не панікувати. Зосередьтеся, дивитися під ноги. І не збитися».
За годину, коли йому вже здавалося, що все буде гаразд, здійнявся невеликий вітер, занісши снігом усі сліди Він сів і спробував заспокоїтись; не можна було допустити надто сильного серцебиття та судомного вдиху, бо це вірний шлях до висотної хвороби та смерті.
Діставши із наплічника шматок в'яленого м'яса, спробував відгризти трохи й навіть усміхнувся. У тому готелі, був маленький та кумедний песик, який ходив за ним хвостиком, оскільки пригощав цим м'ясом.
Воно було дорогим і дуже якісним, але він відламав великий кусень і віддав собаці. Власниця готелю, де зупинився американець, страшенно лаялася; своєю мовою вона щось кричала тварині й махала на неї руками. заступився за смішного песика.
– Не лайте його, будь ласка, — заступився турист і показав господині ще великий шматок м'яса у своєму рюкзаку. — У мене залишилося достатньо.
Чоловік нахилився і погладив маленьку спинку, голову та хвостик — песик радісно пискнув і потерся об його руку і ногу, а потім лизнув пальці правої руки. Він усміхався і намагався відкусити шматочок замерзлого м'яса, але це погано виходило і раптом йому здалося, як знайдуть його змерзле тіло з ось цим шматком м'яса у правій руці:
– Слід було віддати все тому собаці. Голова паморочиться від нестачі кисню. Хтось лиже мою руку. Певно, почалися галюцинації.
Турист подумав, що треба заспокоїтись і вирішити, що ж робити далі, адже не можна було довго сидіти на одному місці. Якщо йому судилося змерзнути, то нехай це буде під час шляху на Еверест, а тому звівся і пішов у напрямку узвозу, коли йому примарився гавкіт.
Не вірячи своїм вухам, озирнувся. Там, де він сидів до цього, притулившись до каменю стояв він — той самий песик, і дивився на нього, помахував хвостиком і всім своїм виглядом запрошував слідувати за нею.
– Не може бути, — сказав він собі. — Цього просто не може бути.
Собака підбіг до чоловіка, встав на задні лапи й обперлася об його ногу передніми. Гавкнув, відійшов на кілька кроків і подивився в очі, ніби до чогось запрошував.
– Ага, я зрозумів, — сказав американець, який отямився від мари. — Веди мене, друже.
Вони вийшли у бік високогірного табору надвечір, собака привів його точно до їхньої групи — провідники вжахнулися і довго лаялися між собою, песик повернувся назад. Американець дійшов таки до маківки Землі й зробив свій запланований знімок.
Але йому чомусь не було радісно, бо його думки були зайняті іншим. У нього в голові невідступно маячив той самий пес, який урятував йому життя за невеликий шматочок м'яса; просто врятував його, бо він нагодував, погладив і заступився.
Усі обіймалися, цілувалися, кричали та фотографувалися, а він хотів униз у той готель. Коли ж усі знову спустилися на 4000 м, то перше, що зробив турист з Америки, — пішов до власниці готелю й спитав, де песик, який швидко знайшовся.
Діставши з кишені всі гроші, що залишилися, він поклав їх на стіл перед жінкою, яка із подивом перепитувала його разів з десять, чи правильно вона розуміє? Він платить такі гроші за бродячого собаку, котру притис до себе, сказавши:
– Я заплатив би набагато більше, але... Просто я більше не маю.
Хазяйка потім багато років розповідала цю дивну історію: як один ненормальний турист з Америки купив у неї безпородного песика за $2000. Собака на псевдо Еверест тепер живе разом зі своїм господарем у передмісті Лос-Анджелеса і його дружиною; то була його остання подорож у гори.
Турист вирішив більше не випробовувати долю, отож купив невеликий будиночок, створив сім'ю, а у вихідні з Еверестом їздять у невеликий лісок неподалік і там гуляють на свіжому повітрі. Час від часу розповідає своїй вагітній дружині, як його врятував цей маленький песик.
Жінка цілує його і гладить песика, а ті обидва радіють, оскільки їхнє життя змінилося на краще. Причина всьому — маленький, смішний собака, який, розуміючи, що трапиться із відсталим альпіністом, пішов за ним слідом.
Ось така приголомшлива життєва історія, і немає у ній моралі чи глибокого сенсу. Просто, не шкодуйте їжі для тварин навколо вас, адже будь-що може статися, важливо не проґавити свою доленосну мить.
Окремо медіаагенція «Останній Бастіон» зауважує, як у 2023 році на схилах Евересту загинула рекордна кількість альпіністів. Підкорювачі найвищої гори планети не зупиняються перед смертельною небезпекою.