Created with Sketch.

До Дня пам'яті жертв політичних репресій: В діаспорі згадали про українок з табору АЛЖИР

17.05.2021, 11:02
Фото ілюстративне
Фото: Вікіпедія

В Акмолінський табір в Казахстані починаючи з 1937 року відправляли переслідуваних за політичними мотивами.

До дня пам'яті жертв політичних репресій на сторінці українських діаспорян у ФБ розмістили фото з одного з малознаних в Україні совєтських таборів, призначеного для жінок – Акмолінського табору дружин зрадників батьківщини,  АЛЖИР (від рос. Акмолинский лагерь жён изменников Родины.

Це назва 17-го жіночого табірного спеціального відділення Карагандинського ВТТ в Акмолинській області за 37 км від столиці Казахстану Астани. 

Там з 1938 по 1956 рр. відбували свої терміни понад 20 тисяч громадянок СССР – дружини, сестри, матері відомих державних, політичних і громадських діячів, представниці 62 національностей.

На цьому фото – альбом з вишивками українок з АЛЖИРу, який  розміщувався на території 26 поселень, де до того розміщувалися спецпереселенці: розкуркулені, священники, монахи, віряни різних релігій з Грузії, Молдавії, Криму, України, Білорусі.

Зазначається, що сюди починаючи з 1937 року без доказу провини направляли переслідуваних за політичними мотивами практично всіх дружин і родичок "зрадників Батьківщини".

До слова, у 1970-х роках письменник Фелікс Чуєв, отримав можливість докладно спілкуватися на дачі з пенсіонером В’ячеславом Молотовим, запитав його: "Чому репресії поширювалися на дружин, дітей?".

"Що значить – чому? Вони повинні бути ізольовані. А так, звичайно, вони були б розповсюджувачами численних скарг", – відповів той.

Історик Вадим Роговин, проаналізувавши книгу "140 бесід з Молотовим", відзначав його цинічну відвертість у розмовах з Чуевым. Ніяких міркувань про "змови" і "шпигунство": родичі просто заважали, невже незрозуміло?
 

Зокрема, тут сиділи 743 українки, серед них балерина Тетяна Афоніна, оперна співачка Харківського театру опери та балету Маріанна Лер, агроном Марія Даниленко та багато інших.

 Холодні бараки з саману, тобто побудовані з цегли, в яких глина була змішана з соломою, голі дерев'яні нари, на які жінки накладали зрізаний ними біля озера і пов'язаний очерет, їм же топили єдину на весь великий барак піч. І це при тому кліматі, коли взимку бували морози в 30—40 градусів.

Перші півтора року режим "особливого табірного відділення" накладав додаткові обмеження на ув'язнених.

Зокрема, було заборонено листування, отримання посилок, існувала заборона на роботу за фахом. Фахівці гуманітарного профілю (музиканти, поети, вчителі і т. д.) були зайняті на с/г полях і як підсобні робітники на будівництві. Хворі, немічні, старі та діти працювали на вишивальній та швейній фабриках.

На цьому фото – пам'ятник на пошану ув'язнених в АЛЖИРі українок з написом  "Донькам України, підступно і безжалісно покараним сталінським режимом за свою вірність".

На третьому за рахунком – найновіший пам'ятний знак – Арка скорботи, встановлена на місці колишнього табору.

А на цьому фото  – вагон, в якому перевозили людей.

Повідомляється, що інформацію та фото діаспорянам надали в Посольстві України в Казахстані.

Читайте також
Як утворився протестантизм
Опінії
Таємний орден Гетьманщини. Козацькі монастирі. Епізод 3. Трахтемирів
Історія
Віктор Кравченко — совєтський діяч, який втік в США, де випустив світовий бестселер про злочини СРСР
Історія
Детройтський кейс. Частина четверта
Опінії
Детройтський кейс. Частина третя
Опінії
Детройтський кейс. Частина друга.
Опінії