Від початку наголосимо: будувати статево-вікову піраміду без даних перепису населення як гадання на кавовій гущі. Скільки нас – невідомо.
Нещодавній прогноз Організації Об'єднаних Націй щодо чисельності населення в Україні до кінця XXI століття варто сприймати за дуже оптимістичний. Я вже аналізував ці показники та давав власне бачення на кінець нинішнього сторіччя із демографічної динаміки в Україні.
Без лукавства зауважу, що співробітники ООН переважно підтвердили мої невтішні оцінки, але із певною похибкою. Річ у тому, що ООН орієнтуються на офіційну статистику і вважає, що в Україні зараз проживає (увага!) 37 мільйонів осіб.
Тобто ООН переконана, що всі біженці після війни повернуться додому, і всі загарбані росіянами території будуть повернуті. Мої ж оцінки ґрунтуються на розрахунковій величині населення України під час війни, і це не 37 мільйонів, а 27 мільйонів.
А відтак і оцінки ООН схожі на мої, хоч із песимістичного боку. Станом на тепер в ООН прогнозують зменшення кількості населення в Україні до кінця століття на рівні 20 мільйонів осіб (базовий прогноз).
Оптимістичний сценарій — 27 млн, тобто скорочення на 10 мільйонів осіб порівняно із нинішньою оцінкою ООН чисельності населення України у 37 мільйонів. Песимістичний сценарій — скорочення населення до позначки 12 мільйонів осіб, тобто зменшення на 25 мільйонів.
Мій прогноз популяції на зараз — 27-28 мільйонів осіб, натомість оптимістичний сценарій на кінець століття — 20 мільйонів (виключно шляхом репатріації та іммігрантів, якщо вони будуть). А от песимістичний — 10 мільйонів осіб і навіть менше за цей показник, якщо роль фронтиру трансформується у формат «сірої, міжцивілізаційної зони».
Маю на увазі, коли протиборчим цивілізаціям вигідно буде збереження якогось слабозаселеного буфера між ними на аграрно-сировинному укладі. У такому разі не буде ні репатріації, ні навіть мігрантів.
До речі, у теперішньому форматі, коли східний, північний і більша частина південного кордону заблоковані, потік іммігрантів в Україну можливий лише у вигляді реверсу з ЄС. Тому що в Європу значною мірою прибуває нелегальна міграція; потік легальної міграції в Україну з Азії та Африки обмежений візовим режимом.
Літаками нелегальна міграція не переміщується, оскільки її канали — це море і суходіл. А із зовнішніх коридорів у нас поки що під контролем лише Одеса, куди потік нелегалів буде обмежений, відтак тільки реверс мігрантів з ЄС (себто політика Євросоюзу, ким нас заселяти та чи заселяти взагалі).
Загалом, з урахуванням коефіцієнта фертильності та середньої тривалості життя, у нас для виправлення ситуації є максимум три покоління, 75 років. «Як мало», — подумали б в Європі чи Китаї та «Як багато», — подумають у нас.
Наголошу, що за практикою, більшість у нас розмірковує у дусі: «Прикро, що жити у цьому світі прекрасному, не доведеться ні мені, ні тобі». І зверніть увагу на демографічний стовп (статево-вікову піраміду) — дуже слабке підґрунтя, вкрай мало молоді (наприклад, 40-річних, приблизно 700 тисяч осіб, а дітей до року — трохи більше як 200 тисяч).