«Вигнати зі шкіл учителів української словесності – і справді невдовзі стане байдуже, під яким пам’ятником призначати побачення».
На офіційному сайті Міністерства освіти і науки України оприлюднено проєкт «Державного стандарту базової середньої освіти». Автори пропонують замість української мови і літератури ввести «інтегрований предмет» під назвою «українська мова», куди увійдуть крім української ще й зарубіжна література та години вивчення мов нацменшин.
Про це на шпальтах видання litakcent пише український літературознавець, доктор філологічних наук, професорка Національного університету «Києво-Могилянська академія» Віра Агеєва.
Яка пояснює, що невдовзі, цілком можливо, на уроках української мови будуть вивчати Пушкіна, а, наприклад, Леся Українка може залишитися лише портретом, що прикрашає класну кімнату. «Пушкін на уроках української мови – це ж найкрутішим чорносотенцям і не снилося аж таке досягнення!».
У статті Віри Агеєвої міститься посилання на відповідний проєкт й вона ділиться думками з цього приводу.
Зазначаючи, що така ситуація вкрай небезпечна, тому що мова йде про серйозні втрати в гібридній війні: літературу, можливо, вчити буде не треба, вона «зводиться, як сказано в документі, до ілюстративного матеріалу для вивчення мови».
«Усі імперії завжди колонізували не лише територію, а й минуле, позбавляючи підпорядкованих права розповідати власну історію. Вивчаючи нашу літературу, ми водночас розгортаємо хроніку культурного спротиву русифікації та й загалом зазіханням на все те, що й визначало тожсамість, а відтак і національну гідність», – застерігає Агеєва.
Вона нагадує, що вилучення зі шкільної програми української літератури – це найпевніший спосіб позбавити національно-культурної ідентичності.
«Чи автори проєкту «Державного стандарту базової середньої освіти» ставлять перед собою якраз це завдання? Коли так, то вони все зробили бездоганно правильно! Кілька років не вчити Григорія Сковороду, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку – і їхні портрети зостануться лише такими собі милими зображеннями на наших чи не найлітературніших у світі грошах. Більше ми нічого про них не знатимемо. Вигнати зі шкіл учителів української словесності – і справді невдовзі стане байдуже, під яким пам’ятником призначати побачення», – додає професор.
Вона вдається в питання (знов же, ті диявольські дрібниці!-Агеєва) про те, як зміниться саме функціонування української мови.
«Так, читання Лесі Українки чи Миколи Хвильового потребує інтелектуальних зусиль. А нащо їх робити? Можна вчити мову, добираючи «ілюстративний матеріал», як пропонується в законопроєкті-ред) з найпримітивніших інформаційних сайтів. Усім життя спроститься. А далі можна подумати й про те, щоб перестати вчити дітей читати. Тільки клопіт із тими розумними критиками влади»…
Агеєва звертає увагу і на те, що Путін останнім часом дуже перейнявся українською минувшиною, заявивши, ніби українців вигадав чи то Потоцький, чи то австрійський генштаб під час Першої світової: Хто б міг подумати, що вигадана при початку ХХ століття «австрійська інтрига» знов послужить великодержавній імперській пропаганді?! Так от, коли не вивчати нашу багатющу барокову спадщину, коли не мати уявлення, що там писав Сковорода й Котляревський, кому присвячував свої вірші гетьман і поет Мазепа, – то й заперечити видатну роль Потоцькогого як фокусника, котрий дістав з чарівного капелюха Україну, буде ніяк. Вигадали австрійські генерали, та й по всьому…Навіть у найгірші десятиліття сталінського великого терору українську літературу скорочували, марґіналізували в шкільних програмах, але вилучити зовсім не зважилися.
Професор Могилянки впевнена, що цією дивною й небезпечною справою мусила б негайно зайнятися РНБО. Бо йдеться про зазіхання на цілісність і безпеку України.
«Греки покарали Герострата дуже суворо», – резюмує Агеєва.