Мільйони для своїх: як «Pravo-Justice» фінансував закриту грантову екосистему.
Вітчизняні медіа облетіла звістка про те, що одного з головних українських споживачів грантів — проєкт міжнародної технічної допомоги «Pravo-Justice» — спіймали на розкраданні 30 млн євро з майже 39 млн євро, отриманих від Європейського Союзу. Ці гроші «грантожери» списали на експертні консультації, круглі столи та аналітичні довідки. Кошти отримували близькі до керівництва «Pravo-Justice» псевдогромадські організації: Асоціація правників України Дениса Бугая, Фундація DEJURE Михайла Жернакова й Transparency International Андрія Вишневського.
Європейський Союз виділяє колосальні ресурси на підтримку державних трансформацій в Україні. Головним інструментом упровадження змін у системі верховенства права було обрано проєкт технічної допомоги ЄС під назвою «Pravo-Justice». Проєкт розрахований на період із 2017 до 2026 року й реалізується у трьох послідовних фазах (PRAVO-JUSTICE I, II та III). Виконавцем визначено французьке агентство Expertise France S.A.S. Національним координатором з українського боку є Міністерство юстиції.
Задум Брюсселя був логічним і правильним. За ці кошти планувалося створити потужний незалежний офіс, який акумулював би європейську експертизу, допомагав Україні будувати прозорі суди, цифровізувати правоохоронні органи та адаптувати систему юстиції до стандартів ЄС.
На початку свого існування проєкт працював за класичною західною моделлю. Його очолював кадровий європейський фахівець — литовський експерт Довідас Віткаускас. Це був менеджер, який вимагав реальних, вимірюваних результатів і намагався впроваджувати в Україні дієві інституційні практики.
Для мережі професійних «громадських активістів» проєкт «Pravo-Justice» був не просто ще одним джерелом фінансування. Це був стратегічний інструмент легітимізації. Організація, яка контролює цей офіс, отримує прямий доступ до послів ЄС, формує порядок денний для Брюсселя і, найголовніше, самостійно визначає, які саме громадські організації в Україні отримуватимуть мільйонні європейські бюджети на «консультації» та «експертизу». Терпіти Віткаускаса, який не бажав грати за правилами місцевої грантової тусовки, Жернаков, Бугай і Вишневський не збиралися.
Проти керівництва проєкту було застосовано відпрацьовану технологію дискредитації.
Українські «активісти» почали систематично скаржитися структурам ЄС на те, що іноземний менеджмент нібито «не розуміє українського контексту». Урешті-решт керівництво у Брюсселі, намагаючись уникнути публічних скандалів із тими, кого воно саме роками називало «представниками громадянського суспільства», пішло на поступки. Довідаса Віткаускаса було усунуто з посади.
Під тиском і внаслідок лобіювання грантового картелю незалежного європейського фахівця замінила Оксана Цимбрівська, до якої перейшло фактичне керівництво офісом (Country Manager / Team Lead Expertise France в Україні).
Із призначенням Оксани Цимбрівської «Pravo-Justice» став тією координаційною точкою, де зійшлися інтереси розкрадачів міжнародної технічної допомоги. Саме через цей офіс почали перекачувати кошти на нескінченні круглі столи, де виступали Бугай та Вишневський, а також на виплату Жернаковим коштів членам Громадської ради доброчесності за «правильне» оцінювання суддів і кандидатів на посади суддів.
Коли Європейський Союз виділяє 38 626 000 євро на проєкт «Pravo-Justice», європейські платники податків упевнені, що ці гроші йдуть на реальну інституційну розбудову: закупівлю серверів для судів, упровадження електронного діловодства, створення захищених баз даних та модернізацію інфраструктури. Проте результати масштабного розслідування розкривають зовсім іншу реальність.
Ключове питання, яке постає під час аналізу будь-якої міжнародної допомоги: як можна витратити півтора мільярда гривень так, щоб українська держава не могла це проконтролювати? Відповідь криється в юридичній хитрості, яку керівництво «Pravo-Justice» систематично використовує у роботі з українськими відомствами. Замість укладення договорів про надання допомоги з фіксованими бюджетами, специфікаціями та актами виконаних робіт проєкт підписує з державними органами так звані «меморандуми про співпрацю», які не створюють фінансових зобов’язань для реципієнтів і виводять витрачені кошти з-під контролю Державної аудиторської служби України та Рахункової палати.
Державні органи — Міністерство юстиції України, Вища кваліфікаційна комісія суддів України та Вища рада правосуддя — у своїх офіційних відповідях підтверджують, що не володіють інформацією про суми, витрачені проєктом на їхні потреби. Міністерство юстиції України виконує суто номінальну функцію національного координатора. Європейські гроші циркулюють поза державним бюджетом, осідаючи на рахунках приватних підрядників та обраних громадських організацій, а документи про їх передавання підписує керівниця проєкту в Україні Оксана Цимбрівська.
Аналіз структури витрат показує разючу диспропорцію. За роки реалізації трьох фаз проєкту обсяг прямої матеріально-технічної допомоги становив мізерний відсоток від загального бюджету. Згідно з даними звіту, з колосальної суми у 38,6 мільйона євро організатори спромоглися більш-менш документально підтвердити надання реальної технічної допомоги лише на суму близько 8 мільйонів євро. Переважно йдеться про закупівлі, здійснені для потреб прокуратури та судів.
Куди ж зникла решта? Близько 30 мільйонів євро було просто списано на експертні консультації, стратегічні сесії, круглі столи, тренінги та написання аналітичних довідок. Тобто гроші ЄС були перерозподілені між членами закритої грантової тусовки — структурами, афілійованими з Денисом Бугаєм (Асоціація правників України), Михайлом Жернаковим (Фундація DEJURE) та Андрієм Вишневським (Transparency International). Ці організації роками писали одна для одної стратегії та проводили спільні заходи, отримуючи за це європейські гонорари, поки судова система країни перебувала у стані інституційного колапсу.
На окрему увагу заслуговує факт закупівлі тактичного екіпірування для воєнізованого загону швидкого реагування «Циклон». Витрачання коштів європейського проєкту, прямою статутною метою якого є «розбудова верховенства права та правосуддя», на мілітарні потреби є прямим порушенням їхнього цільового призначення. Це свідчить про повну втрату контролю за використанням бюджету з боку структур у Брюсселі.
Маючи колосальний фінансовий ресурс, менеджмент «Pravo-Justice» здійснив глибоку інтеграцію в державний апарат. Представники проєкту та експерти фінансованих ним громадських організацій увійшли до ключових конкурсних і етичних комісій. За європейські гроші в Україні було створено картель, що монополізував кадрову політику: люди, які отримують фінансування від «Pravo-Justice», особисто вирішують, хто стане суддею чи прокурором. За десять років під гаслами очищення влади та євроінтеграції в Україні сформувалася потужна індустрія імітації, яка повністю підмінила собою державні інституції у сфері правосуддя.
Джерело: Grant Watch Ukraine “Стоп-паразит”