Поки Володимир Зеленський запевняє, що він не є диктатором, - його Верховна Рада хоче легалізувати диктатуру.
Не повірите, вирішили захистити нас із вами. У комбінації з рейдами ТЦК це звучить як анекдот, але законопроєкт таки про персональні права. Хоча насправді він зовсім про інше — так само, як закон про ринок канабісу не був про допомогу хворим.
Одна з причин, що викликала «рєдкостноє єдінєніє в рядах», — намір обмежити свободу слова. Зокрема, документ цілком закриває таке явище, як журналістське розслідування та викриття.
Ось що пропонує колектив авторів на чолі зі спікером Стефанчуком:
1. Заборона писати про корупцію. Це трактуватиметься як поширення недостовірної інформації.
Логіка Стефанчука проста: якщо суд не визнав особу корупціонером, то це не корупціонер. Усе інше — поза законом. Автори пропонують автоматично визнавати недостовірною будь-яку інформацію, не підтверджену судовим вироком, а також карати за суб’єктивну думку.
Цитата:
«Шкода, завдана особистому праву особи шляхом повідомлення викривачем недостовірної інформації про можливі факти корупційних або пов’язаних із корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», підлягає відшкодуванню та/або компенсації в порядку, встановленому зазначеним Законом, лише в разі умисного порушення».
2. Оціночні судження. Формально їх не треба спростовувати, але тепер за них можна вимагати матеріальне відшкодування.
Уявіть прокурора, який має статки, що перевищують його офіційні доходи. Якщо ви висловите підозру, що це корупціонер, депутат може заявити, що це принижує його гідність, і вимагати з вас гроші.
3. Монополія на поширення інформації. Без обмежень це зможуть робити лише державні органи.
Ну, звісно — найбільш «чесні» люди працюють саме у владі. Але як бути з НАБУ/БЕБ/СБУ, які публікують фото доларів на ковдрах чи затриманих осіб? Як бути із санкціями, які накладені за таємною запискою якогось клерка — чи має тоді відповідати РНБО? Часто прикриваючись нацбезпекою та «службовою діяльністю», правоохоронці займаються відвертим шантажем. Чи можна їх притягнути до відповідальності?
Чи є позитив?
Так, певний позитив є. Час від часу журналісти поводяться непрофесійно чи навіть нахабно. Право на спростування недостовірної інформації я цілком підтримую — це правильно і є механізмом відповідальності медіа. Також підтримую, що спосіб спростування має значення (щоб уникнути класичних випадків: «Пупкін не крав? Вибачаюсь»).
→ Проте у нинішній редакції будь-яке розслідування автоматично визнаватиметься недостовірним.
У цілому я підтримую й те, що будь-яка особа має право на доброзичливе ставлення та охорону репутації. Мені навіть подобається норма:
«Критика фізичної особи не повинна порушувати презумпцію невинуватості, принцип об’єктивності та має узгоджуватись із доброзвичайністю (boni mores)».
Але поясніть мені, як бути з Медведчуком, Сівковичем, Татаровим, Міндічем, Шабуніним? Вибачте, Татаров тут, мабуть, зайвий. Чи ні? А що робити, якщо я підозрюю державного службовця (або активіста) у зловживаннях?
Сирість документа
У порівняльних таблицях до законопроєкту 128 сторінок. Там багато цікавого — не лише про медіа. Але документ сирий. Наприклад, я помітив таку зміну:
Було: «Фізична особа не може бути позбавлена життя. Фізична особа має право захищати своє життя та здоров’я, а також життя та здоров’я іншої фізичної особи від протиправних посягань будь-якими засобами, не забороненими законом».
Стало: «Фізична особа не може бути свавільно позбавлена життя».
То що — тепер позбавити життя можна, якщо це робиться «патріотично»? А от захищатися вже не можна?
Підсумок
Мені все це схоже на спробу ухвалити чергові «диктаторські закони». Парадокс у тому, що кожна нова влада рано чи пізно доходить саме до цього кроку. Спочатку вони отримують владу завдяки ЗМІ, а потім хочуть «віддячити» — обмеживши свободу слова. Бо тепер вони влада, і їм жодна публічність не потрібна.
У ілюстрації я навів далеко не вичерпний перелік людей, чиї «особисті права» потребують захисту.
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»