Новини про паспортизацію якоїсь російської падлюки – викликають у більшості українців лють. Причому більшу, аніж сам факт війни.
(Текст подано мовою оригіналу без виправлень і скорочень, зі збереженням авторського стилю).
Але тут вже йдеться про особисте. Як нащадок сім'ї, яку на 2/3 перемололи більшовицькі жорна, – я ніколи не чекала від росіян добра.
Завдяки моїй покійній бабусі я знала, що «вони дивляться на нас з-за Юнаківки та ненавидять». І тому "вєлікая рузкая культура" благополучно обійшла мене боком.
Запрошення сюди овсяннікових, нєвзорова, галкіних-хуалкіних, я вважаю інформаційною диверсією Андрія Єрмака і його медіа-пеньочків. Це Іван Яремович Нос!
Той самий, який у найкритичніший момент тягне рашистів у чорний хід Батуринської фортеці. Як було у 1708 році, пригадайте!
Але ти береш себе у кулаки, бо треба працювати. Щойно зробила інтерв'ю з родичем військової лікарки 555 госпіталю в Маріуполі.
Юні дівчатка, яка відмовились від евакуації, аби не лишати поранених без допомоги. Лікар із Дніпра, який свідомо відправився тими самими повітряними рейсами на заблоковану "Азовсталь"; є лікарі, які свідомо пішли в госпіталь через ТрО.
Так от, два з гаком місяців цих людей не вносили у списки полонених. Інформацію про рідних родичі дізнавались від очевидців, через канали рашистів.
Більше того низку мам і дружин залякали, що не треба нічого робити публічно, бо потім ніхто не буде звільняти їх родичів. Родичі почали збиватись у групу, пішли нарешті до преси – треба сказати, що рідні дуже якісно комунікують тему без зайвих подробиць в етері.
Хоча поза видають багато цікавих деталей – і, о боги, нарешті відповідні спеціальні служби почали давати якісь притомні відповіді. І записувати в списки, бо наші якісні завжди роблять.
І не треба нам тут Каців, Невзорових і Латиніних... Велике прохання до родичів полонених – збивайтесь у групи, грамотно комунікуйте.
Тема полонених це завжди погано для владних рейтингів. Але це єдиний шлях для порятунку ваших рідних.