На 11-му році війни українці не ототожнюють себе із державою, а владу відверто вважають ворогом. Ставлення до захисників — полярне.
Свідомо не хотілося нічого писати про суцільні скандали навколо ТЦК і СП, але черговий випадок у Львові занадто промовистий (подробиці тут). Не скільки змістом події, скільки коментарями обивателів, які явно залишили звичайні українці, а не російські боти.
Для того, щоби в Україні ефективно працювали мобілізаційні заходи під час війни, потрібно, щоб влада та суспільство бачили загальну мету та розуміли спільну відповідальність за державу. А цього у нас немає.
Це відверті «проколи» влади, державної пропаганди та військового командування. Військовики всіх рівнів, відповідальні за мобілізаційні заходи, регулярно виявляли та продовжують виявляти явну некомпетентність, яка за нинішніх умов de facto стає злочинною.
Проте не останню роль відіграє інфантильність та безвідповідальність українського суспільства. Все це комплексі й призвело до відверто ненормальної ситуації на третьому році великої війни.
У результаті — українці не ототожнюють себе з державою, а владу вважають ворогом. Ставлення до військовиків полярне — зараз вони чітко розділяються суспільством на 2 групи:
Не виправдовуємо ТеЦеКашників, серед них багато сумнівних персонажів, а їхні методи нерідко шкідливі. Проте вистачає там і адекватних людей, які є заручниками системи.
Вплинути на систему «люди у пікселі» (навіть найпатріотичніші ентузіасти) самотужки ніяк не можуть. А тому мають коритися наказам командування, бо це ж армія і по іншому тут, на жаль, ніяк.
У підсумку маємо проблему, вирішувати яку ніхто не збирається, тобто вона буде і далі поглиблюватися. Потенційні наслідки спрогнозувати не важко, при чому є декілька різних сценаріїв, жоден з яких вам не сподобається.