У СБУ, до речі, від війни ховається не молодший Баканов. Там багато молодших. Мабуть, це теж бізнес на кшталт МСЕК. І бізнес прибутковий.
Сюжет Михайла Ткача про сімейство Баканових, мабуть, уже всі бачили. Івану Баканову зручно, йому не потрібно «включати дурня», він завжди в стані аутиста. І тупо не розуміє, наскільки бридко було ховати власного сина в СБУ, користуючись своїм становищем.
У тому числі й тому, що Іван Баканов як глава СБУ думав про що завгодно, але тільки не про майбутню війну. Разом зі своїм спільником Наумовим зачистив боєздатних співробітників і займався виключно грошовими потоками від контрабасу та інтригами. І працевлаштуванням у СБУ зрадників на кшталт Кулініча.
Що мало б серйозно стривожити Баканова, але не стривожило. Як і російські кроти у його найближчому оточенні.
До речі, де він бігав на початку війни – так і досі не зрозуміло. Ваня втирав Ткачу, що син не може звільнитися із СБУ, бо війна. З огляду на те, що він якимось чином їздить під час війни на Тенеріфе – думаємо, що цілком може.
І тут же, забувши про хвору маму, почав працювати адвокатом. І судячи з розжирілої морди – працювати непогано.
У СБУ, до речі, від війни ховається не молодший Баканов. Там багато молодших. Мабуть, це теж бізнес на кшталт МСЕК. І бізнес прибутковий.
Патріоти у СБУ – воюють, «синки» – ховаються. Хоча, не надто й ховаються. Достатньо зайти до київських ресторанів та спортзалів.
І виходить цікава картина.
Патріотів вибили, не патріотів, але бідних зараз вибивають.
А для злодія та їхніх дітей – війни наче й немає. Їздять Суркіса вітати, шинками та ресторанами. Елітних тачок на вулицях Києва побільшало, мерседеси викуплені на рік уперед. У них все гаразд. Надії на народний гнів, чесно кажучи, немає. Народ вже настільки змучений війною та божевіллям «зелених», що вже навіть немає сил обурюватись подачками на кшталт «вовинної тисячі».
Але є ті, хто нині в окопах. І у разі зупинки війни саме вони мали б влаштувати показову різанину у Києві. За всіх загиблих через мерзоту, що розжиріла.
В тему:
Тарас Шевченко
ХОЛОДНИЙ ЯР
У всякого своє лихо,
І в мене не тихо,
Хоч не своє, позичене,
А все-таки лихо.
Нащо б, бачся, те згадувать,
Що давно минуло,
Будить бознає колишнє —
Добре, що заснуло.
Хоч і Яр той, вже до його
І стежки малої
Не осталось; і здається,
Що ніхто й ногою
Не ступив там, а згадаєш,
То була й дорога
З манастиря Мотриного
До Яру страшного.
В Яру колись гайдамаки
Табором стояли,
Лагодили самопали,
Ратища стругали.
У Яр тойді сходилися,
Мов із хреста зняті,
Батько з сином і брат з братом
Одностайне стати
На ворога лукавого,
На лютого ляха.
Де ж ти дівся, в Яр глибокий
Протоптаний шляху?
Чи сам заріс темним лісом,
Чи то засадили
Нові кати? Щоб до тебе
Люди не ходили
На пораду, що їм діять
З добрими панами,
Людоїдами лихими,
З новими ляхами?
Не сховаєте! над Яром
Залізняк витає
І на Умань позирає,
Гонту виглядає.
Не ховайте, не топчіте
Святого закона,
Не зовіте преподобним
Лютого Нерона.
Не славтеся царевою
Святою войною.
Бо ви й самі не знаєте,
Що царики коять.
А кричите, що несете
І душу і шкуру
За отечество!.. Єй-богу,
Овеча натура;
Дурний шию підставляє
І не знає за що!
Та ще й Гонту зневажає,
Ледаче ледащо!
«Гайдамаки не воины —
Розбойники, воры.
Пятно в наший истории…»
Брешеш, людоморе!
За святую правду-волю
Розбойник не стане,
Не розкує закований
У ваші кайдани
Народ темний, не заріже
Лукавого сина,
Не розіб’є живе серце
За свою країну.
Ви — розбойники неситі,
Голодні ворони.
По якому правдивому,
Святому закону
І землею, всім даною,
І сердешним людом
Торгуєте? Стережіться ж,
Бо лихо вам буде,
Тяжке лихо!.. Дуріть дітей
І брата сліпого,
Дуріть себе, чужих людей,
Та не дуріть Бога.
Бо в день радості над вами
Розпадеться кара.
І повіє огонь новий
З Холодного Яру.
(17 грудня 1845 р., В’юнище)
Джерело: ОРД