На початку XVI століття Агостіно Кіджі був справжнім фінансовим королем Рима.
У римській базиліці Санта-Марія-дель-Пополо є невелика капела, повз яку легко пройти, навіть не підозрюючи, що перед вами один із найнезвичайніших родинних мавзолеїв доби Відродження. Це капела Кіджі — Cappella Chigi. Її історія починається з людини, яку називали одним із найбагатших банкірів Європи, — Агостіно Кіджі.
На початку XVI століття Агостіно Кіджі був справжнім фінансовим королем Рима. Він кредитував пап, фінансував війни та церковні проєкти, контролював прибуткові підприємства й влаштовував бенкети, про які говорило все місто. Його статки дозволяли замовляти роботи найкращим митцям епохи. Тому власну поховальну капелу він довірив не будь-кому, а Рафаелю.
Близько 1513 року Рафаель почав створювати для Кіджі не просто місце поховання, а справжній архітектурний маніфест. Капела має центричне планування й увінчана куполом. У її оздобленні християнські уявлення про спасіння поєднуються з образами античного космосу.
Підніміть голову — й побачите одну з головних загадок капели. У куполі зображений Бог-Отець, оточений алегоричними образами небесних світил. Мозаїки виконав у 1516 році венецієць Луїджі да Паче за малюнками Рафаеля. Тут християнські образи сусідять з уособленнями планет, пов’язаними з античними богами. Для початку XVI століття це дивовижний синтез християнства, античної культури та уявлень про гармонію Всесвіту.
Але найдивніше розташоване нижче. Обабіч капели стоять дві величезні пірамідальні гробниці. Одна призначалася для Агостіно Кіджі, інша — для його брата Сіджизмондо. Чому піраміди? Тому що Ренесанс був одержимий Античністю, а в самому Римі вже стояла знаменита піраміда Цестія. Піраміду сприймали як давній образ смерті, вічності та перемоги над часом.
Виникає неймовірна композиція: над померлими розкривається небесний космос, а їхні гробниці нагадують давні піраміди. Людина помирає на землі, але її душа має піднятися до небес.
Однак Агостіно Кіджі не побачив капелу завершеною. Він помер у 1520 році — того самого року, що й Рафаель. Після смерті замовника та художника роботи сповільнилися, і грандіозний проєкт ще довго залишався незавершеним.
А потім в історію увійшов ще один геній — Джан Лоренцо Берніні. У 1652 році кардинал Фабіо Кіджі, майбутній папа Олександр VII, доручив йому завершення родинної капели. Після обрання Фабіо папою у 1655 році проєкт отримав новий імпульс.
Саме в цей період тут з’явилися дві знамениті скульптури — «Даниїл і лев» та «Авакум і ангел».
Особливо ефектний Авакум. Ангел хапає пророка за волосся й наче переносить його через простір капели до Даниїла. Якщо простежити напрямки поглядів і жестів скульптур, стає зрозуміло, що Берніні перетворив капелу на справжній кам’яний театр.
Але є тут і твір іншого великого майстра — Себастьяно дель Пйомбо. Його вівтарну картину «Різдво Богородиці» згодом завершив Франческо Сальвіаті. Сальвіаті також виконав частину живописного оздоблення капели.
Майже через п’ять століть капела набула нової популярності завдяки Дену Брауну. У романі «Янголи і демони» саме тут Роберт Ленґдон шукає один із ключів на шляху ілюмінатів. Піраміди, ангели, символи планет і загадкова архітектура справді мають такий вигляд, ніби їх спеціально створили для історичного трилера.
Але справжня історія капели Кіджі цікавіша за будь-який роман.
Перед нами простір, над яким працювали Рафаель і Берніні — два майстри, творчість яких розділяє понад століття і які уособлюють дві великі епохи Рима: Ренесанс і бароко.
Один створив ідеальну гармонію Всесвіту.
Інший змусив камінь рухатися.
А початок усьому цьому поклав банкір, який хотів забезпечити собі не просто могилу, а вічність.
Тому, опинившись у Санта-Марія-дель-Пополо, обов’язково зайдіть до капели Кіджі й спочатку подивіться вниз — на піраміди.
А потім підніміть голову до купола.
Між ними закладена вся ідея капели: від смерті людини — до нескінченності космосу.