Після скандалу навколо Кравченка питання стоїть ширше: чи здатна держава відмовитися від прокуратури як інструменту політичного впливу.
Кейс «Карфагена» ще раз довів існування глибокої кризи прокуратури, яку багато років використовують як примітивну зброю для знищення «ворогів» влади. Зазвичай це каральний меч президента. За це прокурорам було дозволено майже все.
Саме Офіс Генерального прокурора став одним із головних інструментів у спробі знищення НАБУ та САП минулого літа. Горезвісну пресконференцію Кравченка пам’ятають усі. Лише завдяки тому, що на владу натиснули вулиця та західні партнери, антикорупційні органи сьогодні працюють. І працюють добре.
Функцією прокурорських було й залишається також знищення представників місцевого самоврядування, яке вже багато років стоїть кісткою в горлі Банкової. Кравченко та його перша заступниця Марія Вдовиченко, яка пішла у відставку слідом за «шефом», а також їхні підлеглі роками генерували кримінальні провадження проти політичних опонентів.
Спочатку вони працювали у тісній координації з Андрієм Єрмаком. А після його відставки діяли за попередніми вказівками та накатаними схемами.
Найбільш показовим став тиск на Київ. Проти київської влади було ініційовано понад 1500 кримінальних проваджень, проведено понад 1200 обшуків, оголошено більш як 300 підозр. І результат — лише 4 вироки.
Відтак питання, скільки з понад 1500 проваджень було сфабриковано, — риторичне. Справи розвалювалися ще до суду або вже в суді. Завдання було просте: зайти до КМДА, провести виїмку документів, зупинити роботу. А за це дозволялося й про себе не забувати — з кол-центру данину зняти чи бізнес віджати.
Формула успіху генпрокурора була проста: атакуєш НАБУ, САП, Кличка, опозицію — за це набиваєш кишені через ФОПи «королев» і маєш захист від відставки у Раді.
Так було багато років і так є досі. Це триватиме, доки Карфаген не буде знищено. Бо призначення нового генпрокурора в існуючій системі координат зробить із нього умовного «пшонку» чи «кравченка» за дуже короткий час. Потрібно реформувати саму систему прокуратури.
Почати хоча б із конкурсного обрання керівників інституцій із залученням незалежних експертів. Звісно, це не чарівна пігулка. Але досвід НАБУ, САП і нового керівництва БЕБ принаймні демонструє одну важливу річ: керівник, який не завдячує своєю посадою виключно одному політичному центру, має значно більше простору для самостійності.
«Карфаген» має стати не черговим політично-корупційним скандалом. Це важливий тест на те, чи здатна Україна нарешті перейти від держави персональних призначень до держави інституцій.
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»