Спочатку вони прийшли за патріотами, потім — за критиками узурпації влади, а завтра — за кожним із нас. Зе-влада веде Україну до поразки!..
Особини, які продовжують вселяти у мозок цільової авдиторії віру, що на чолі з аферистами, кіоскерами українофобами, політичними нездарами й мародерами Україна переможе РФ, працюють на путіна. Це — беззаперечний факт!
І не має значення, підкуплені вони самим Кремлем, працюють на Офіс Президента, що на вулиці Банковій, чи просто бояться зізнатися, як стали співучасниками політичного злочину. А на їхній совісті смерть і кров десятків тисяч співгромадян, пройо*ані території й змарновані економічні ресурси...
Кінцевим вигодонабувачем пошесті під назвою «боневтікство» (читай: політичного авантюризму, нездарності й безвідповідальності прим. авт.) є путін і його банда. Відтак із кожним місяцем це стає все більш і більш очевидним.
Як би це прикро не було визнавати, але історична практика свідчить, що Москву взагалі важко розгромити. Це не вдалося навіть таким потужним політичним утворенням, як I-ша Французька Імперія на чолі із Бонапартом та ІІІ-й Німецький Райх під проводом Гітлера.
У середині XIX століття сукупними силами величезної Британської, вже II-ї Французької та Османської імперії ледве-ледве вдалося відбуксувати її за поребрик, але ненадовго. І зовсім уже було б наївно сподіватися перемогти такого потужного й жорстокого ворога відосиками та спорадичними вилазками на Східну Слобожанщину.
Зробивши собі кар'єри на обригуванні Мінських угод та Іловайських голосіннях, аферисти, мародери та зрадники загнали себе (і разом із собою — цілу країну) в смертельну пастку. Бо в тому становищі, в якому опинилася Україна, після Даниличів і Пьодричів, із тим рівнем міжнародної підтримки, яку їй надали Обами із Меркелями, зробити краще було об'єктивно неможливо.
Але замість того, щоби використати часовий люфт для підготовки до нового раунду протистояння, паразити, зрадники й хитросракі нерезиденти почали розгойдувати суспільство. Все для того, щоби на хвилі штучно створеного обурення увірватися у політичну будівлю й присмоктатися до корита, записати новий актив собі у хвонд — і врешті-решт догралися до кривавого цуґцванґу.
Вервичка злочинів завжди закінчується зашморгом, і якщо найближчим часом її не обірвати, зашморг затягнеться на шиї цілої країни на радість інтервентам і україноненависникам. На 3-й рік масштабної війни ситуативне «єднання» із політичними банкрутами не дало українцям нічого.
Ми перемогли ворога чи хоча б переломили хід війни на свою користь? Ні! У перемогу в якомусь осяжному часовому проміжку, рак путіна, санкції, святу Гааґу вже не вірять навіть вірні зелєнінці.
Ми всі гуртом відбили перший «накат» і отримали передишку для відновлення й накопичення сил, як у 2014-му? — Ні. 2 роки пройшли під мантри «недопущення нового Мінська», спаливши мотивовані резерви, фінанси, техніку, боєкомплект — маємо економічну дистрофію, проблеми із мобілізацією і гострий дефіцит зброї, а ворог тільки розкручує маховик свого ВПК та міцніше закручує гайки соціальної дисципліни.
Що далі, продовжувати бризкати одне одному в очі «божою росою» і повторювати заяложені мантри про єднання навколо ЗСУ? Певно, краще послати лісом квартальних іванушок сусаніних, чиїми зусиллями країна опинилася у стратегічній безвиході, і не дозволити їм остаточно зіпсувати інформаційний клімат, що напряму впливає на рівень легітимності панівного угруповання.