Затяжна, виснажлива війна — те, на що розраховує Китай, оскільки це відволікає США, розхитує Захід і посилює вплив Китаю.
Міністр закордонних справ Китаю Ван Ї, ймовірно, лукавив, коли нещодавно довірливо повідомив Кайї Каллас, високому представнику ЄС із закордонних справ і політики безпеки, що Китай «не може допустити поразки росії у війні проти України, адже це дозволить Сполученим Штатам повністю зосередитися на Китаї».
Про це пише The Hill.
Чому Ван міг бути не зовсім щирим? Передусім тому, що він дипломат, а дипломати схильні висловлювати не цілком правдиві думки. Заплутати суперників і тримати їх у невіданні — урок, який засвоїли дипломати всіх країн.
Крім того, Ван представляє тоталітарну державу з потужним пропагандистським апаратом, який, як і всі подібні структури, віддає перевагу маніпуляції, а не правді.
Але хибність приватних заяв Вана найяскравіше проявляється в тому, що, всупереч його твердженню про США як головне занепокоєння Китаю, насправді ним є росія.
Так, Китай безумовно хоче, аби США не заважали йому, і будь-яке відволікання уваги Вашингтона є вигідним. Але Америка — не сусід, вона не втягнута у виснажливу війну. Попри гучну риторику адміністрації Трампа, до реальних «укусів» справа ще не дійшла. До того ж, як показує триваюча суперечка щодо тарифів, не зрозуміло, в чому саме можуть полягати ці «укуси» для Китаю.
Натомість росія є набагато більш актуальним викликом безпеці Китаю, а можливо, й загрозою.
Розгляньмо три можливі сценарії з точки зору безпекових інтересів Китаю.
Якщо росія переможе в Україні — якою б не була ця «перемога», — путін переповниться самовпевненістю та зарозумілістю, адже його імперіалістичний авантюризм довів успішність плану «зробити росію великою знову». Така росія може зважитися на напад на країну НАТО або спробувати анексувати північний Казахстан, і жоден із цих варіантів не принесе користі Китаю.
Зміниться і тональність. Тріумфуюча росія може почати «грати м’язами» і випробовувати на міцність свою проголошену «дружбу без кордонів» із Китаєм. Можливо, доведеться змінити умови партнерства з огляду на новий статус росії? Можливо, Пекін змушений буде платити більше за російські енергоресурси? Можливо, Китай перестане публікувати іредентистські карти з китайськими назвами російських міст?
«Вічна дружба» не зникне миттєво, але відносини стануть складнішими й почнуть випробовувати терпіння Пекіна.
Якщо росія програє в Україні — як би не визначали цю «поразку», — можуть виникнути вкрай дестабілізуючі сценарії.
Повністю розгромлена росія може зануритися у внутрішнє насильство, дестабілізуючи всю Євразію. владімір путін може бути усунутий унаслідок перевороту, а його режим — зруйнований. Елітні чвари стануть неминучими, і не виключено, що спалахне громадянська війна. Неросійські народи скористаються хаосом, щоб проголосити незалежність, і російська федерація може ганебно припинити своє існування. Так, Китай міг би анексувати значні території на Далекому Сході, але ці здобутки перекриють загрози, що надходитимуть від занепалого північного сусіда.
Найбажаніший для Китаю варіант — війна, яка знекровлює, але не розгромлює росію. Ослаблена рф, втягнута у війну без перспектив на перемогу, була б покараною, але залишалася б васалом Пекіна, не маючи альтернативи, окрім як підкорятися китайському «господарю». Саме така росія ідеально влаштовує Китай.
Для цього не обов’язково затягувати війну: вона може закінчитися хоч завтра, адже росія вже перетворилася на бліду тінь самої себе. Її армія розгромлена, економіка на межі серйозної кризи, а населення, хоча й здебільшого підтримує війну, зазнає дедалі більших економічних страждань.
Важливо, що ослаблена росія влаштовує також США, Європу та Україну, навіть якщо така рф не є для них ідеальним варіантом.
Усе це свідчить про те, що Ван міг казати Заходу, що бажання Китаю збігаються з його власними.
Висновки для американської політики очевидні: США слід активно прагнути того, чого хоче Китай — слабкої росії. Досягти цього легко, допомагаючи Україні зупинити путіна, чим, можливо, нарешті й займається адміністрація Трампа.
Швидше за все, Ван проливатиме «крокодилячі сльози» і гладитиме бідолаху путіна по голові — але не заперечуватиме.
Автор: Олександр Дж. Мотиль — професор політології в Університеті Рутгерса (Ньюарк, США), фахівець з України, росії та СРСР, а також із питань націоналізму, революцій, імперій і теорії.