Мовчання — теж зброя. І вона працює проти нас.
✅ Чому в Україні досі не оголошено стан війни, а лише воєнний стан, який свідчить про загрозу, а не про саму війну — на одинадцятому році війни? Це різні статуси й різні «правила гри».
✅ Чому ніхто офіційно не говорить про БМ, і чому створюється суспільна думка, що це просто папірець?
✅ Чому ухвалюються антиукраїнські закони про землю, множинне громадянство, комунальну власність, і знову піднімається питання мови в освіті?
✅ Чому замість зброї укладається асфальт — аби тільки не зброя?
✅ Чому в Україні досі не заборонено УПЦ (МП) одним підписом?
✅ Чому ухвалюються закони про захист меншин, коли йде атака на саму суть державності, але табуйовано піднімати питання захисту від меншин (уточнення: можливо, краще переформулювати для коректності, залежно від задуму)?
✅ Чому ми не б’ємо по Кремлю, і чому табуйовано питання ведення війни не на українській території?
✅ Чому в нас досі немає реальних союзників, хоча проти України відкрито виступають кілька найсильніших країн світу? Чому ми звертаємося до тих, для кого наших умов ніколи не буде достатньо — і які не здатні бути союзниками?
✅ Чому ніхто не говорить про геноцид, і чому суспільство відволікається на емоційні наслідки, замість усвідомлення того, що стратегічні рішення щодо знищення України — системні та далекоглядні — приймаються просто зараз на рівні законодавства впродовж усієї війни?
✅ Чому народ іде в один бік, а «голова» — вперто і системно — в інший? Чому те, що офіційно зветься «головою», не бачить цінності «ніг», не визнає їхню силу і не усвідомлює, що саме вони її несуть — і що її обов’язок їх захистити, бо без них вона теж покотиться?
✅ Чому такий великий страх перед окультними організаціями міжнародного масштабу? І чому у світській державі немає механізму законодавчого та безпекового захисту від них?
✅ Чи може зв’язаний воїн захистити своє життя?
✅ Чому стратегія для «баранів» працює? І як цьому завадити — практично, а не просто емоційно — не нашкодивши при цьому самій Україні?
P.S. Найбільше дивують реакції «сміх» під цим дописом. А ще — коментарі до попереднього допису, де легко можна було виправдати геноцид.