Окупаційно-терористичний режим РФ пристосувався до втрати Суджі, компенсуючи її Нью-Йорком. Але довго тривати таки обмін земель не буде.
(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень. Увага! Присутня ненормативна лексика).
Дарма всі волають із того, що пітун ігнорує операцію Збройних Сил України у Курській області народній республіці. Адже, як на мене, все виглядає як обіссяний кремлівський дід зі своїми вояжами будь-куди.
Насправді в цьому ігнорі він правий, якщо дивитися в розрізі внутрішньої політики. Проблема в тому, що росіянам (у переважній більшості) дійсно піхуй на той Курськ, загалом їм на всіх піхуй, а частині людей піхуй навіть на самих себе.
Атомізація суспільства і примусове відсторонення від будь-якої активності, які просував роками Кремль, приносить результати. Звісно у цієї стратегії демотивації суспільства є проблеми, бо й мотивувати на щось населення Кремлю складно.
Але поки є гроші, жрачка та силовий апарат Кремлю на то також піхуй. Усе падіння рейтингу довіри до пітуна (як і під час торішнього «мятежу поварьонка») сталося не тому, що хтось там переживає за курян.
Окремо відмічу що довіряти будь-яким відсоткам соцопитувань у РФ не варто в принципі, дивитися можна тільки на динаміку тих відсотків і розуміти, що ми бачимо лише те що не вдалося приховати. І ось ця динаміка падіння сталася лише тому, що в моменті для росіян пітун не виглядає людиною, що може дати посасать.
Зараз вони там придумають щось, болгари восхітятся, обсиплять нам генерацію, і на новинах про Київ без світла, рейтинг довіри відскочить, навіть якщо наш наступ на Курщині продовжиться. Тому пітун удає, що чимось зайнятий, і не пропав.
Як зазвичай він пропадав раніше під час будь-яких негараздів, але це помітили, і тепер його спеціально ганяють та показують, бо відсутність у медіа стає проблемою. Просто Курськ то не дуже й важливо, тим більше що росіянам на нього піхуй.
Звісно Кремлю просто так не можна ігнорувати накопичення розчарування населення. Бо питання виникають все одно, тим більше що зараз наші удари у глибину не можна навіть схарактеризувати словами «водимо по губах», бо ми вже давно «масажуємо гланди».
І скоро під час виступів пітуна можна буде побачити через його рот плитку на полу. Саме тому треба відмітити, що питання срочників, які потрапили в полон і під удар у Курську, виявилося для кремля болючим; тому й обмін (хоч дуже сумнівний) стався дуже швидко.
Не тому, що росіянам жáлко срочників, атому, що для певного прошарку населення стало зрозуміло, що їх діти стануть наступними. І знову у світі де когось там вигрібають контрактами на далеку війну в телевізорі, стався злам парадигми по хребту.
Відчули що скоро війна дійде і до них. Тому я все ще ставлюся до можливості нової масової мобілізації у РФ оптимістично й видається у Кремлі розуміють, що це стане джерелом довготривалих проблем, і на цей крок йти не бажають.
Це не значить, що не підуть, але це значить що вони розуміють внутрішні проблеми й власну неможливість їх нівелювати. Тому коли доведеться оголошувати нову мобілізацію, ці проблеми виникнуть, а це вже не наші розрахунки, а їх розуміння.
А загалом Кремль чітко розуміє, що є проблеми які дійсно цікавлять росіян і це, як не дивно, питання мігрантів, бо війна для більшості росіян десь далеко, або на ТБ. А ось мігрантів вони бачать кожен день, саме тому реакція на захоплення заручників ІДІЛ в колонії у Волгоградській області й нові законодавчі ініціативи щодо мігрантів є більш важливими для Кремля.
Ну й, звісно ж, сумнозвісний наступ на Покровськ... При цьому пітун бажає дуже чітко розділити питання мігрантів і представників Північного Кавказу, які самі росіяни не розділяють, а тому мігрантів кріплять, а пітун цілує Адамку Дон-Дирова у Коран.
Ось тому пітун поводитися так, показуючи двіж у питаннях, які росіян цікавлять, і показує матушкє-раіссє, що все одно може дати посасать. При цьому треба розуміти, що одночасно планувати велику мобілізацію, можливе залучення срочників до бойових дій (а скоро осінній призов) і висилати мігрантів одночасно з блокуванням переказів до Таджикистану, закладає міну під економіку.
Бо тупо не буде кому працювати й ось ці проблеми є дійсно важливими, а людей взяти нема звідки, більш того розумні та толкові кадри, стають на педалі, і будуть ставати, і далі, бо на Курськ всім-то піхуй, а на своїх дітей розумним не пофіг. І тому розумні продовжують тікати в Білорусь та в Казахстан, а за нерозумних йде боротьба між армією, цивільними потребами та ВПК, бо мігранти стали проблемними.
Висновок: що б там не казали, пітун все ще діє раціонально, у рамках їбанутої парадигми звісно, але раціонально. Тому всі розповіді про ядерні удари не варті часу на обговорення.
Проблема для пітуна (і наше щастя) в тому, що навіть раціональні кроки у рамках їбанутої парадигми не вирішують проблем. Вони їх лише створюють, як з висилкою мігрантів в той момент коли критично не вистачає робочих рук.