Способи роботи з інформацією, які допоможуть правильно оцінювати чужі твердження та аргументовано відстоювати свою позицію
Але навіть експерти час від часу помиляються, не кажучи вже про те, що завжди знайдеться багато охочих скористатися нашою довірливістю: від підприємливих продавців «цілющих» браслетів та унікальних методик лікування до недобросовісних політиків, які потребують суспільної підтримки. Тому кожен із нас намагається фільтрувати навколишню інформацію, відокремлювати правдиве від хибного та неточного.
Золоте правило журналістики — «спочатку спростити, потім перебільшити». За легендою, у 50-х роках це правило запровадив головний редактор The Economist. Сьогодні воно застосовується як ніколи широко, причому не лише журналістами.
Кожен намагається виробити власні правила поведінки, які допоможуть йому орієнтуватися в інформаційному потоці, не підхоплюючи шкідливі «мисленнєві віруси». Дехто підходить до цього ретельно та систематично, інші не приділяють особливої уваги інформаційній безпеці та просто пливуть за течією. Але розумніше було б керуватися хоча б базовими принципами безпеки — правилами мислення, якими можна користуватися свідомо та послідовно.
Дуже часто ми стикаємося з твердженнями, які здаються нам сумнівними. «Тут щось не так», — думаємо ми і вирішуємо триматися від них подалі. Навички критичного мислення допомагають зрозуміти, що саме не так у певних судженнях, обґрунтувати свою критику та висунути власні аргументи.
Критичне мислення є однією з основних навчальних дисциплін у вищій освіті багатьох англомовних країн. Студентів навчають уважно читати тексти, проявляти методичний сумнів (тобто, за Декартом, визначати те, «в чому логічно можливо засумніватися»), знаходити слабкі місця як у чужих, так і у власних аргументах, працювати з поняттями, чітко та обґрунтовано висловлювати свої думки.
Важливим елементом такого навчання є вміння ставити правильні запитання. У деяких країнах цьому приділяють набагато більше уваги, ніж це звично для вітчизняної системи освіти. Наприклад, одним із завдань на курсі історії літератури може бути складання 50 запитань до «Гамлета» Шекспіра — завдання, яке навряд чи приснилося б більшості українських чи російських студентів навіть у страшному сні.
Критичне мислення як навчальна дисципліна базується на формальній логіці, теорії та практиці аргументації, риториці та науковій епістемології (галузі філософії, що вивчає методи та межі пізнавальної діяльності). Один із найвидатніших теоретиків у цій сфері, Карл Поппер, вважав критичне мислення основою будь-якої раціональності.
Знання, за Поппером, не існує без висування гіпотез, їхнього обґрунтування або спростування. Питання про джерело інформації тут не має значення: важливий саме метод і ставлення до вихідних даних.
Будь-який текст, письмовий чи усний, повинен містити певні базові елементи, без яких автор ризикує не донести свою думку до аудиторії. Якщо ми хочемо вести осмислену розмову, яка приведе до певних висновків, варто звертати увагу на те, як будується аргументація. Ось основні елементи:
Мета
Будь-який текст має певну мету. До кого звертається автор? У чому він намагається переконати аудиторію?
Проблема
Це не помилка автора, а питання, на яке він намагається відповісти. Варто розрізняти питання з чіткою відповіддю та ті, що потребують різних підходів.
Допущення
Це передумови, які автор вважає очевидними. Наприклад, у питанні «Чи перестав ти пити коньяк зранку?» приховано припущення, що людина пила його раніше.
Точка зору
Абсолютна об'єктивність недосяжна. Кожен дивиться на речі з певної перспективи, тому важливо усвідомлювати обмеженість будь-якого погляду.
Дані
Будь-яке твердження має підтверджуватися релевантними фактами. Наприклад, обговорюючи шкоду ГМО, слід посилатися на наукові дослідження, а не на думку сусідів.
Концепції та ідеї
Це інструменти мислення. Без чітких визначень і правильно обраних моделей неможливо побудувати об'єктивне знання.
Висновки та інтерпретації
Це способи осмислення даних. Якщо є альтернативні інтерпретації, варто перевірити, чи достатньо даних для обґрунтованого висновку.
Наслідки
Що станеться, якщо прийняти твердження автора? Часто доведення до абсурду допомагає викрити суперечливі чи нелогічні міркування.
У Філософському словнику розуму, матерії, моралі Бертран Рассел пропонує три правила, які могли б покращити інтелектуальний клімат планети:
Ці правила могли б захистити нас від великої кількості «інтелектуального сміття». Але чи не надто вони суворі?
Експерти теж можуть помилятися, а в багатьох ситуаціях немає єдиної істини. Крім того, у реальному житті доводиться приймати рішення в умовах невизначеності.
Тому краще не сліпо покладатися на авторитети, а користуватися навичками критичного мислення, які може опанувати кожен.