Поки горить Купальське вогнище — живе український Рід.
Святкують Купало на день літнього сонцевороту. Свято символізує народження нового прояву Сонця і тим самим завершує панування Ярила. У календарі Купало припадає на 24 червня (треба врахувати, що календарні системи недосконалі та, маючи зміщення в кілька діб, можуть не відповідати астрономічним подіям).
У цей час небесне світило перебуває вдень у куполі — найвищій небесній точці, тому дні найдовші, а ночі найкоротші. Рослинний і тваринний світ отримує найбільше тепла і світла, визрівають зерна і плоди. У багатьох європейських народів слово «купол» пишеться майже однаково: португальська — cupula, польська — kopuła, німецька — kuppel, литовська — kupolas, англійська — cupola, хорватська — kupola тощо.
Купалу називають Богом плодючості і зображають із відповідними ознаками чоловічої сили. Раніше при шестиденному тижні (див. годинник) у році було 60 тижнів, тому на кожне правління сонячного божества між сонцестояннями і рівноденнями припадало по 15 тижнів. Кожен тиждень у відносному порівнянні ніби дорівнював одному року життя. На панування Купала від літнього сонцестояння до осіннього рівнодення відповідно припадає вік від 30 до 45 років. У людському житті на цей час зрілості має бути родина і діти, ось чому плодючість і сила Купали є основною ознакою.
Свято починається звечора, напередодні дня Купала, — 23 червня. Заздалегідь хлопцями готуються дрова, смолоскипи, колесо. Дівчата плетуть вінки, кошики — як для себе, так і для хлопців.
Хлопці і дівчата збираються окремими гуртами і стають один проти одного. Головні персонажі свята — Купало (іноді називають Кострубом) та Марена, які уособлюють чоловіче (сонячне) і жіноче (водяне) божества; вони на цьому святі мають пошлюбитися. Ці дві дійові особи можуть обиратися відповідно хлопцями й дівчатами серед найкращих молодих людей (якщо можливо, то це має бути пара) або виготовлятися як ляльки.
Ляльки робляться на хрестоподібній основі з патиків. Купало — із сухого сіна, а Марена — із зелені. Заздалегідь для ляльок готується простий, але відносно гарний і відповідний одяг: сорочки, штани і спідниця. Можна підкласти під одяг потовщення, щоб зобразити статеві ознаки. Ні в якому разі не робити ляльки опудалами з ганчірок; у разі відсутності одягу краще перев’язати трав’яні ляльки гарними стрічками. Замість голови можна викласти китиці рослин.
Хлопці йдуть до дівчат сватати свого Купалу за Марену. Ці дійства — своєрідне випробування перед майбутнім шлюбом. Тому, як і на весіллі, жартами, хитрощами, а також пісенними перепалками хлопці переконують дівчат пошлюбити пару. Нарешті дівчата за викуп погоджуються віддати Марену за Купала.
Поєднання чоловічої і жіночої стихій породжує життя, яке на святі символізує гілка верби як весільне дерево (гільце), яку називають Купайлицею. Вербицю закопують у землю. Головні персонажі стають біля дерева, утворюючи Трійцю. Купайлицю прикрашають стрічками, намистинками, цукерками і навколо неї розпочинають хоровод, прославляючи наш Рід.
Цікаво, що термін «копуляція» (лат. copulatio — сполучення; з’єднання) — це з’єднання двох особин при статевому акті. Слово має відповідник у слов’янських мовах: українською — сокуплення, сокупити; білоруською — сукуплення; російською — совокупление; болгарською — съвкупление. Молоду також на весіллі купують, чим і творять з’єднання.
Купало знайшов свою пару Марену, але ж іншим молодим учасникам обрядодійства теж треба віднайти собі пару. Усіх запрошують до Води. У цей час Сонце купається у Світових Водах, які треба ушанувати, і всім очиститися — скупавшись або вмившись.
Дівчата гадають на судженого — кидають у воду свої вінки, а хлопці повинні їх дістати. Вінок — це символ щастя та одруження. Чий вінок хлопець дістане, того й дівчина повинна поцілувати і мусить бути з ним у парі на це свято (як правило, вибір заздалегідь узгоджують). Таким чином, жіноча половина примушує хлопців очиститися у своїй стихії. Поплескавшись у воді, люди проходять через великий Купальський вінок, ніби знову народжуючись.
Дійство знову переходить на галявину, де підготовлені дрова для вогнища. Основним стрижнем, довкола якого відбуваються дійства, є Купальський вогонь, який символізує Сонце-зародок в утробі Матері-Землі. Він має горіти цілу ніч — від заходу Сонця-Ярила до лона (смерті) до сходу (народження) Купала.
Перед запаленням вогнища жінка-Зоря з крилами-рушниками (чи великою хусткою) несе у курильниці вогнище від Небес. Чотири хлопці зі смолоскипами стають квадратом навколо хмизу, що позначає чотири Сонця (чотири пори року). Зоря (або її помічниці-зоряниці) запалює їм смолоскипи. Потім хлопці кілька разів обертаються навколо хмизу і запалюють вогнище, що символізує «сонячне сплетіння». Можна задіяти шість або й вісім смолоскипів — усі ці числа все одно пов’язані із сонячним божеством.
Якщо дівчата примусили хлопців (вогонь) зайти за вінком у свою стихію (воду), то після запалення вогню при заході Сонця хлопці перестрибують через вогонь спочатку самі, показуючи свою спритність і бойові навички, а потім, як стихне полум’я, — у парі з тими дівчатами, вінки яких дістали.
Кожен вважає за честь очиститися вогнем, тричі перестрибнувши через багаття. Існують прикмети, пов’язані з цим: якщо парубок найвище стрибнув — буде гарний урожай у його родини; вскочить у полум’я — чекай біди. Коли ж вдало перестрибнуть багаття юнак з дівчиною і руки не роз’єднаються — вони неодмінно одружаться і проживуть у злагоді все життя.
Треба зазначити, що хоч свято Купала переважно популярне серед молоді, але й люди іншого віку також можуть брати у ньому участь, тільки, звісно, вони не гадають на свою пару, якщо така є або ще зарано.
Хлопці спускають з гори вогняне колесо-сонце (символ літнього сонцевороту) у воду. Для горіння дерев’яне колесо обгорталося соломою. Ця обрядодія пов’язана зі шлюбом Вогню і Води. Поганим знаком при виконанні обряду вважалося, якщо колесо не докотиться до води або згасне раніше, ніж потрапить у воду. У такому разі поєднання вогню і води не відбудеться, а це віщує лихо.
Також колесо можна розкрутити на стовпі. Для цього треба на вершечку стовпа встановити колесо із соломою нагорі, щоб воно оберталося, до колеса прив’язати кольорові мотузки та вкопати стовп у землю. Беручись за мотузки, під загальне пожвавлення і радість розкрутити колесо. Пізніше всю конструкцію можна спалити, щоб вогонь досягнув колеса.
Символіка поєднання двох стихій у нас зазначена на державному прапорі, де Сонце занурюється у Світові Води. Або дають інше тлумачення прапора: «золотокосі поля під синім небом», бо на цей час визріває пшениця, і такий краєвид на свято Купала є в багатьох куточках нашої країни.
Ляльки Купали і Марени мають повернутися до своїх стихій. Тому під загальне пожвавлення хлопці урочисто спалюють солом’яного Купалу, а зелену Марену дівчата топлять у воді. Статний хлопець підіймає Купайлицю, і учасники, стрибаючи, мають відломити собі на щастя гілочку верби, бажано з прикрасою.
Коли забави стихають, люди від вогнища запалюють свічки на заготовлених заздалегідь кошиках-віночках і йдуть до річки, щоб пустити їх водою й ушанувати предків. Свічки, що пливуть водою, ніби відображаються зорями на Небі, а кожна зірка — це душа наших пращурів, яку вогниками кличемо повертатися до нас.
І побачать наші Боги, що ми ушановуємо предків своїх, і відпустять душі їхні з Небес на Землю. Зірки, що падають з Неба, — це душі, що летять до нас, щоб запалати квіткою папороті. Найчарівніша дія Купальської Ночі — пошук цього Перунового цвіту. Хтось намагається знайти за її допомогою скарби, а хтось знаходить своє щастя — кохання. І тоді душа втілиться в нове життя.
Люди знають, що папороть не має квітів і розмножується спорами. Тому сама квітка папороті є образним символом кохання, а відповідно скарбом є народжувані пізніше діти.
Символом цієї чарівної квітки є наш державний Герб — Триглав. А в іншому розумінні Герб символізує чоловіка, жінку і дитину. Це й є для нас свята Трійця — символ нашого Роду.
Купальська ніч духовно єднає людину з природою, возвеличує побут, освячує почуття молодих сердець. Усю ніч біля вогнища проводяться ігрища, співаються пісні, розповідаються усмішки, пригоди.
Ще вдосвіта люди йдуть вмитися джерелицею і набрати цілющої води у криницях чи джерелах, яка освячується волхвом. Після дійств біля криниці всі підіймаються на пагорб, щоб зустріти Сонце; вогнище вже більше не підтримують, воно саме поступово гасне. На пагорбі проголошуються славні Сонцю, подяки Дажбогу за життя і молитви за добрий урожай.
У Купальську ніч польові та лісові трави набирають виняткових чарівних властивостей, великої лікувальної сили. Здебільшого збиранням зілля займаються літні люди, бо у них є найбільша потреба в допомозі лікарських рослин. Збирати траву виходять дуже рано. До рослин при збиранні промовляють молитви. Найпростіша з них: «Батьку-Небо, Земле-Мати, благословіть траву збирати».
Купалбог із цього часу вступає у свої повні права, наділяючи нас добрим врожаєм. Недарма його ще називають Раєм [3, 123], бо літня пора — це дійсно Рай на нашій Богом даній землі.
Література:
Волхвиня Зореслава, Проповідник Світлояр. Купайло — Бог земних радощів // Сварог, вип. 6. — К., 1997.
Жуйкова М. Номінація смерті та архаїчне мислення // Студії з інтегральної культурології. — Вип. І: Thonatos. — Львів, 1996. — С. 28–62.
Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: у 2 кн. — Кн. 1. — К.: Обереги, 1994. — 400 с.
Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: у 2 кн. — Кн. 2. — К.: Обереги, 1994. — 528 с.
Купало / уклав Пашник С. Д. — Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7523 (2015). — 32 с.
Творун С. О. Практична етнологія для ділових людей. Навчальний посібник. — Вінниця: Книга-Вега, 2005. — 216 с.