Фібоначчі та його послідовність: Код природи та мистецтва
Наприкінці XII століття, в сповненому життя італійському місті Піза, народився хлопчик, якому судилося перевернути уявлення про математику в Європі. Його звали Леонардо, але світ запам’ятає його як Фібоначчі.
Син торговця, він не був призначений для науки. Батько, зайнятий торговими справами в Північній Африці, хотів зробити з нього успішного купця. Але доля розпорядилася інакше. В Алжирі Леонардо зустрів арабських учителів, які познайомили його з таємничими числами, що використовувалися на Сході. Ці цифри були простішими, елегантнішими, ніж римські, — і з їхньою допомогою можна було здійснювати обчислення в рази швидше.
Подорожуючи Єгиптом, Сирією, Візантією та Сицилією, він вивчав методи обчислень різних народів, але завжди повертався до індійських цифр. Повернувшись до Пізи, Фібоначчі вирішив зробити щось неймовірне — написати книгу, яка змінить світ. Так з’явилася «Книга абака», у якій він пояснив європейцям магію індійської системи числення.
Імператор Фрідріх II, людина, що обожнювала науку, почув про Леонардо і викликав його до двору. Там математик брав участь у змаганнях розумів, розв’язуючи найскладніші задачі. Саме тоді він написав свою «Книгу квадратів», присвячену рівнянням, які вивчатимуть століттями.
Фібоначчі не залишив автобіографії, його портрети не збереглися, але його спадщина безсмертна. Адже саме його знаменита послідовність чисел — 1, 1, 2, 3, 5, 8, 13… — лежить в основі природи, архітектури, мистецтва. Він відкрив Європі нові горизонти, і сьогодні ми пам’ятаємо його як одного з найвидатніших поліматів в історії.