Україна потребує якісних і докорінних змін, а не швидких та недолугих рішень для відвертання уваги електорату. Не варто мавпувати РФ!
«Ми розв'язуємо не ті проблеми, які маємо, а ті, які розуміємо», – сказала колись данська філософ пані Лéне Андерсен. Українці ж мають приклади щодня...
Ось і знову маємо проблему: окремі народні депутати зловживають поїздками за кордон на відпочинок. Можливе рішення: вдосконалити систему відряджень, аби не давала збоїв.
Народним депутатам варто було б пояснити, щоби не намагалися її зламати. Адже ж є десятки обранців, які реально по факту включені в дипломатичні процеси.
У нас дипломатія – надзвичайно важлива частина війни, в яку включені міністри, члени парламенту, митці, підприємці, вчені, публічні інтелектуали тощо. Це проблема, яку маємо, та її можливе рішення.
Натомість розуміємо: депутати їздять, а мають сидіти вдома й працювати. Рішення: будемо випускати по дзвінку; іншими словами, інституцію, яка працює з недоліками, замість покращувати просто скасовуємо, заміняючи на рішення однієї людини.
Нагадаю: у війні перемагає та сторона, керівництво якої здатне вирішувати складніші управлінські завдання. Бо де взяти гроші, зброю і людей для перемоги – це управлінські завдання.
Треба збільшувати спроможність інституцій, а не зменшувати, будувати інституції, а не руйнувати. Для того потрібне складне довгострокове мислення, компетентні люди, здатність їм делегувати й довіряти.
Здатність керувати процесами, а не людьми, що вміє кожен власник малого бізнесу, який пережив стадію життєвого циклу "Давай-давай" (термін Адізеса). "Синя" культура правил і систем, а не "червона" культура вказівок і доручень.