Окупанти мають намір знищити нас назавжди, і навіть мають свій план «пабєди» з прицілом на 2025-й рік.
Загалом, резюмуючи цю писанину (яка в свою чергу певною мірою резюмує мої особистий досвід, спостереження та роздуми впродовж дуже непростого другого року війни), хочу сказати наступне:
- Виклики – шалені та екзистенційні; ворог не лише не змирився з поразкою, але навпаки, затявся у намірі знищити нас назавжди, і навіть має свій план «пабєди» з прицілом на 2025-й рік;
- Тяжкість наших завдань на наступний рік не менша ніж була на першому році війни, а може і більша;
- Ми розслабились, тил чомусь повірив, що перемога вже гарантована – і саме ця віра призвела до прикрого протверезішання під кінець року; це протверезішання прийшло пізно, але ще не запізно, ми ще маємо трохи часу (але зовсім небагато!) на «ментальну мобілізацію»;
- Рашка в реальності не має того ресурсу для гарантованої перемоги у затяжній війні на виснаження, яким шантажує нас та союзників, це черговий путінський блеф; насправді у наших ворогів проблеми не менші аніж у нас, якщо не більші, а от можливості для вирішення проблем об’єктивно обмежені;
- Це звісно не значить що ворог вже ні на що не здатний; тож наша справа тверезо оцінювати ворога: ні в якому разі його не недооцінювати (це дуже задорого обходиться), але і не вестись на нібито «безмежний ресурс» та «непереможність» цієї кривої пародії на совок;
- Так само не можна вестись на інші рашистські ІПСО, більшість яких можна охарактеризувати як «прінуждєніє к пєрємірію»;
- Тимчасове припинення вогню, в якій обгортці його б нам не продавали, дасть нашим ворогам вкрай необхідний їм ресурс – час для відновлення втрат і перезапуску армії та оборонки, натомість для нас навпаки буде початком дуже прикрого кінця;
- Ми маємо достатні матеріальні ресурси та людський капітал для перемоги навіть у тривалій виснажливій війні, притому навіть власними силами, в умовах зменшення допомоги союзників;
- Необхідною умовою перемоги є повна зміна парадигми нашого мислення, та перебудова його на військовий лад, чого ми впродовж 2023 не лише не зробили, швидше навіть навпаки;
- За ментальною мобілізацією має негайно прийти організаційна та фінансова мобілізація – цілий пакет невідкладних кроків, які разом мають забезпечити нам якісний прорив як на фронті, так і у тиловому забезпеченні воюючої армії;
- Більшість цих кроків (хоча і не всі) будуть непопулярними, та призведуть до просідання рейтингів влади; але потім здобута перемога більш ніж компенсує ці втрати; натомість відмова від непопулярних кроків призведе до поразки у війні, після чого саме поняття рейтингів втратить будь-який сенс;
- Мобілізація людей в значно більшому за попередній масштабі (для чого у нас є достатній мобілізаційний резерв) має створити нам чисельну перевагу над ворогом на фронті (чого ми досі не мали та не маємо);
- Мобілізація фінансів та промисловості має зробити нас самодостатніми щодо виробництва хоча б базового БК та зброї, та створити нам переваги хоча б у окремих видах озброєнь;
- Обидві ці цілі є реальними та досяжними впродовж 2024 року – але для цього починати треба вже вчора.
Так переможемо. Слава Україні.