Без жодного перебільшення та егоцентризму стверджуємо, що Україна – менеджер геополітичних змін на Росії. Східний сусід доживає своє...
(У цьому циклі із трьох частин автор висловлює власні погляди на роль України у відновленні євразійського балансу, порушеного Київською державою в епоху війн за фіно-угорські землі у IX-XI століттях. Третя і завершальна частина присвячена адмініструванню Україною північноєвразійського простору).
Материкова Україна мусить стати чи не провідним менеджером геополітичних змін у РФ. Безперечно, для ефективної роботи на фіно-євразійському просторі слід припинити шукати ворога у серединній Росії – всі фіно-угорські народи, за винятком частини марійців і карелів-старовірів, є православними.
Це – вагомий есхатологічний потенціал для протистояння протестантській та мусульманській експансії спільним фронтом. Не треба недооцінювати і той факт, що саме Україна має так званий "арійський інструментарій" (у значенні окультурення дикунів, а не расова першість – прим. ред.) для відтворення Фінської Євразії, яка разом із Києвом стане останнім островом благочестя перед Кінцем Світу.
Слід також пам'ятати, що всі євразійські проекти мають хоч якесь прикладне значення, якщо в них бере участь Україна. Це ходова теза самих неоєвразійців – Андрія Окари, Алєксандра Дугіна, Гєннадія Сєлєзньова. Тож давайте не ховатися від цього факту, а сміливо робити власну політику у євразійському проекті з приставкою "фіно".
І нам при цьому зовсім не треба боятися "розсіяння" потуги РФ перед лицем глобалізму, що його проповідують американці. Будучи цілком об'єктивним явищем, глобалізм у найвищій своїй напрузі якраз і передбачає "розсіяння" народів.
Не випадково ж активізація "малих" етносів і тисяч маргинальних груп стала фактом лише у 90-х – "лихих" і "глобалістичних" – роках XX століття. Зрештою, про небезпеку глобалізму кажуть ті люди, яким більше нічого запропонувати на ринку ідей та геополітичних конструкцій.
Виняткової ваги в новій Фіно-Євразії набуває факт, доведений членом-кореспондентом НАН України Орестом Ткаченком. Фіно-угорські народи споріднені расово та культурно з народами Японії, Кореї, Маньчжурії, Центрального Китаю.
Найприкметнішою ознакою цього є традиційне використання фіно-уграми ієрогліфічної писемності, яка частково збереглася у сучасних ерзян, карелів та повнокровно працювалав остаточно зниклих аж у середині ХХ столітті мерян.
Тверський карел Міхаіл Калінін (так-так, саме той "всесоюзний староста") розповів в автобіографії, що найбільшим подивом для нього у дитинстві був факт, що літера "А" та літера "Б" не є окремими словами, а лише позначають звуки. Тут ми бачимо спадкову ієрогліфічну свідомість навіть латентних фіно-угрів.
Через оцю ментальну спорідненість фіно-угорські народи слугують ключем, мостом до корейсько-японського цивілізаційного материка, де, між іншим, існують православні осердя. У найближчій перспективі слід чекати також на приєднання слов'янської вертикальної смуги сучасної РФ до Білорусі та України, емансипації фіно-угорських автономій та народження нових фіно-угорських країн із числа "малих" етносил.
Варто детально опрацювати механізми відновлення традиційного двополюсного життя східного слов'янства: "Біло-Росія" – "Україна". Це відповідає Литовському періоду політичної історії Східної Європи-
Винятково важливий фактор – відновлення статусу ядерної держави Україною. Натомість розширення ядерного клубу за рахунок нових фіно-угорських держав не є бажаним, хоча теоретично ядерні технології можуть бути втілені у зброю в багатій на уран Республіці Комі.
Існування фіно-угорських країн не означатиме протистояння із недавніми метрополіями – Москвою та Києвом. Навпаки, повинні бути укладені договори про колективну безпеку, які б охоплювали простір від Адріатики до острова Хокайдо.