Слово, що веде крізь покоління: Ліна Костенко.
А й правда — крилатим ґрунту не треба.
Землі немає — то буде небо.
Немає поля — то буде воля.
Немає пари — то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина?
А що ж людина? Живе на землі.
Сама не літає. А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
А з правди, чесноти і довір’я.
У кого — з вірності у коханні.
У кого — з вічного поривання.
У кого — з щирості до роботи.
У кого — з щедрості на турботи.
У кого — з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!
Ліна Костенко — українська поетеса-шістдесятниця, письменниця (історичний роман, твори для дітей), дисидентка. Лауреатка Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), ордена Почесного легіону (2022).
Ліна Костенко була однією з перших і найпомітніших у плеяді молодих українських поетів, які виступили на рубежі 50—60-х років.
Життя пройде, немов вода, і відцвіте, немов вишнева гілка...
В житті одна помилка — не біда, біда, коли усе життя — помилка.
Збірки її віршів викликали інтерес читача й критики, а книги не лише закріпили успіх, а й засвідчили справжню творчу зрілість поетеси, поставивши її ім’я серед визначних майстрів української поезії.
За участь у дисидентському русі її перестали друкувати. Обмеження свободи творчої думки, різні «опали» в часи застою призвели до того, що досить тривалий час вірші Ліни Костенко практично не потрапляли до друку.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво —
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є — дорога, явори,
усе моє, все зветься — Україна.
Така краса, висока і нетлінна, що хоч спинись і з Богом говори.
У 1998 році в Торонто Світовий конгрес українців нагородив письменницю медаллю Святого Володимира. Вона також стала лауреаткою Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Олени Теліги, професоркою Києво-Могилянської академії.
У 90-х роках вона перестала брати участь у громадському житті, відмовилася від звання Героя України. Лише під час «помаранчевої революції» у 2004 році на деякий час повернулася до громадської активності.
У нас вже підриваються на мінах.
В полях — по обрій — брухту і броні.
У нас стрічають люди на колінах своїх убитих хлопців на війні.
Росли, росли — і виросли хлоп’ята.
Чиїсь кохані і чиїсь сини.
Щоб Україна не була розп’ята, пішли боротись — хто ж, як не вони?!
Господь їм сил подвоїв і потроїв.
Здолали все, подужали заброд.
Так виникає нація героїв.
Так постає з населення народ.
Творчість Ліни Костенко — поза часом. У ній можна знайти розраду у важкі хвилини, підказку в складному виборі, натхнення, мотивацію, бажання жити, змінюватися і боротися.