Як Комарек і Козицькі прокладають дорогу до полтавського газу під «дахом» обласної прокуратури.
У колишніх партнерів «Газпрому» дивовижна пам’ять. Вони чудово пам’ятають, де лежить український газ, кому належить спеціальний дозвіл і на яку постанову Кабміну можна послатися. Але щойно їх запитують про російське минуле чи справжніх власників бізнесу – починається раптова амнезія.
У липні 2024 року я вже писав, як на полтавські надра заходить дивна бізнесова зв’язка чеського мільярдера Карела Комарека та родини Козицьких, один з членів якої – Максим, очолює Львівську ОВА. За українськими вивісками тоді проступала багаторічна історія партнерства з російським «Газпромом», володінням нафтовим терміналом у Самарі у співпраці з «Роснефтью», кредити ВТБ і Сбербанку і багато іншої російсько «м’якої сили». Після розголосу й скандалу газові завойовники відступили.
Як з’ясувалося, ненадовго. Вони просто перечекали, змінили юридичну декорацію й вирішили, що українці вже все забули. Ні, шановні. Колишніх партнерів «Газпрому», як і колишніх російських колаборантів – не буває. Бувають лише партнери, які переписали частки, внесли правки у пресрелізи й перевдягнулися у «європейських інвесторів». Але українці добре все пам’ятають.
Зараз повторний наступ на Полтавщину здійснює вже не «Бурова компанія «Горизонти», а її сестра – «МНД Жуківське». Власники – офшор батька голови Львівської ОВА Зиновій Козицького та Карел Комарек, багаторічний ставленик росіян у Східній Європі. Але про це нижче.
Як і минулого разу, Комарек із Козицькими прийшли на Полтавщину не з презентацією і не з запитом до громади.
Вони прийшли з бульдозером.
На фото й відео ми бачимо, як важка техніка вже працює на землі: знято верхній шар ґрунту, сформовано дорожнє корито, засипано щебінь, працюють катки та гусеничні машини. Будується технологічна дорога. За земельними документами, ділянка належить громаді й перебуває у постійному користуванні іншого підприємства. Але ж це нічого, коли родині голови ОВА і друзям «Газпрому» потрібні гроші.
Тож, спочатку на чужу землю заїхала техніка, а коли громада почала ставити питання, їй запропонували повірити, що десь існують усі необхідні папери. Нова українська правова доктрина: право власності починається там, де з’являється Caterpillar родини Козицьких.
Особливо показовою стала розмова з чоловіком, який представляв роботи компанії на місці.
— Хто такий Комарек, і яке він має відношення до України, представник Газпрома?
— Я не знаю.
— Комарек є засновником вашого бізнесу?
— Я відмовляюся відповідати.
Зате номер урядової постанови представник пам’ятав прекрасно. Людина знає, як зайти на чужу землю, але не знає, на кого працює. Класична рейдерська історія. Замість договорів із землекористувачем, схеми погодженого маршруту, документів щодо зняття та складування родючого шару, розрахунку збитків і плану рекультивації представник МНД повторював одну мантру: компанія має спеціальний дозвіл на користування надрами й виконує програму робіт.
Тільки надра розташовані під землею. А дорогу вони прокладають поверх чужої землі.
Спеціальний дозвіл – це не ордер на захоплення будь-якої ділянки, яка сподобалася чиновнику. Спецдозвіл не перетворює землю громади на корпоративне подвір’я Комарека та Козицьких.
Нагадаю панам Козицьким та Комареку, що Україна це не їх угіддя, а європейська держава і тут є закони. І стаття 97 Земельного кодексу прямо вимагає угоди із власником землі або погодження землекористувача, а стаття 98 визначає правовий механізм обмеженого користування чужою ділянкою – земельний сервітут. Пункт 6 постанови Кабміну №1320 справді дозволяє визначеним підприємствам під час воєнного стану починати окремі роботи без попереднього укладення таких угод. От тільки постанова не вища за закон і не може його скасувати. А повідомлення землекористувача вже після початку робіт не тотожне його погодженню. Не треба вважати українців дурнями.
Та МНД не довело навіть того, що має право скористатися цим винятком. Постанову ухвалили для відновлення видобутку, порушеного російською агресією. Натомість у спецдозволі №5311 зазначено: геологічне вивчення з подальшим видобуванням, ділянка «не розробляється», затверджених запасів немає, а видобування заборонене до виконання умов оцінки впливу на довкілля. Отже, МНД нічого не відновлює – воно лише збирається починати новий комерційний проєкт.
І масштаб цього «винятку» чималий: чотири бурові майданчики щонайменше по два гектари кожен, технологічні дороги, трубопроводи та інші об’єкти. При цьому надану компанією схему названо попередньою, а остаточне розташування об’єктів може змінюватися. Тобто МНД хоче зайти на землю, не визначивши остаточно ані меж, ані площі, ані маршруту робіт.
Немає й відповідей на питання, які безпосередньо стосуються безпеки людей: чи планується гідророзрив пласта, який склад і обсяг матимуть бурові розчини та шлами, куди їх вивозитимуть, хто має ліцензію на поводження з ними та за чиї гроші відновлюватимуть забруднену землю. Компанія також не показала, що висновок з оцінки впливу на довкілля, отриманий попереднім надрокористувачем, охоплює саме нинішні свердловини, дороги й трубопроводи МНД. Без цих документів ніхто не гарантує, що бурові відходи не опиняться у полях, болотах і водоймах, а рахунок за рекультивацію не залишиться громаді.
Саме це мала з’ясувати міська рада до того, як Катерина Ямщикова підписала з МНД меморандум про «турботу про полтавців». Дуже прості питання мали б прозвучати: чому інвестори воліють працювати через офшори, і хочуть платити податки на Кіпрі, чи можна побачити весь чесько-кіпрський ланцюг власності з бенефіціарами, джерела фінансування, податкові платежі, українських виконавців робіт, договори на утилізацію відходів і фінансові гарантії ліквідації екологічної шкоди.
Жодного з цього представлено не було. Замість документів полтавцям показали сліди гусениць.
А тепер – детальніше про тих, хто стоїть за цим рейдом на полтавську землю.
За даними ЄДР, 93,75% «МНД Жуківське» належить чеській MND Ukraine, ще 6,25% - кіпрській IVENA Limited. Задекларовані кінцеві бенефіціари – Карел Комарек і Зіновій Козицький, батько чинного начальника Львівської ОВА Максима Козицького.
Тобто – Комарек партнер «Газпрому», який залишався у спільному стратегічному газовому бізнесі з російською державною монополією ще понад два роки після 24 лютого 2022-го і вийшов лише під тиском британських регуляторних органів і парламенту, які вимагали цього через наявність у Комарека лотерейного бізнесу Allwyn в Британії.
Адже Газпром – не єдина російська сторінка в житті Комарека.
Інша структура групи Комарека, Allwyn, користувалася фінансуванням синдикату, до якого входили російські державні ВТБ і Сбербанк. Кредитну лінію на суму до 640 млн євро погодили 2020 року, а частину боргу, що припадала на російські банки, погасили лише у березні 2022-го – вже після введення санкцій. Про це також писав The Guardian.
У 2011 році KKCG Комарека придбала у російської Itera нафтовий термінал у Самарській області потужністю 3,4 млн тонн на рік, з’єднаний із системою «Дружба». «Роснефть» тоді називали одним із потенційних клієнтів. Згодом потенціал матеріалізувався в рублях.
За даними російського реєстру закупівель, оператор термінала у 2015–2016 роках уклав три договори з «Роснефтью» та її структурою «РН-Бункер» на 741,49 млн рублів. За 2018–2021 роки оператор перерахував до російської податкової та соціальної системи щонайменше 108,22 млн рублів.
Один російський епізод можна назвати випадковістю. Другий – збігом. «Газпром», ВТБ, Сбербанк, Itera, «Роснефть» і «РН-Бункер» - це вже не збіг. Це бізнесова біографія і ціннісні пріоритети.
І ось власник такої біографії знову приходить по український газ. У партнерстві з родиною українського високопосадовця. Під час війни. На чужу землю.
Але навіть Комареку потрібні місцеві посіпаки. І тут на сцені з’являється секретар Полтавської міськради Катерина Ямщикова.
8 липня 2026 року вона підписала меморандум саме з директором «МНД Жуківське» Лукашем Свозілом. Ямщикова публічно пообіцяла компанії координацію під час проєктування й будівництва, обмін досвідом і взаємну консультаційну підтримку.
У прокурорській системі це називається вертикаллю. У корупційному бізнесі – вирішенням питання. Нормальною українською – «дахом».
Цю інформацію легко перевірити. Достатньо підняти хронологію реєстрації звернень, процесуальні рішення, службове листування, телефонні контакти, вказівки обласної прокуратури та дії окружних прокурорів до і після втручання Гладія. Саме це мають зробити Офіс генерального прокурора. Якщо вони, звичайно, зараз вільні від «дахування» кол-центрів. А НАБУ та ДБР було б варто нарешті дати оцінку масштабному конфлікту інтересів голови ОВА Козицького, і це тема великого розслідування, як журналістського, так і правоохоронного. Ну а СБУ, яка ще у 2018 році документувала термінал Комарека як постачальника палива у ЛДНР - мала б дати процесуальну відповідь на питання – а чи нормально, що родина чинного голови ОВА вела і веде спільний бізнес із людиною, інтегрованою у кремлівську «нефтянку»?
Ну а зараз адекватна реакція на повідомлення про самовільне використання землі – це невідкладне внесення відомостей до ЄРДР за наявності викладених ознак злочину, огляд ділянок, геодезична фіксація дороги, встановлення підрядника, витребування проєкту, програми робіт, повідомлень власнику й землекористувачу, документів щодо ґрунту та компенсації збитків.
Міська влада в особі Ямщикової створила для МНД політичний коридор. Гладій – забезпечує прокурорську парасольку. А родина Козицьких дає український фасад бізнесу Комарека з багаторічним і дуже глибоким російським шлейфом.
Підкреслю, те, що зараз відбувається під Полтавою – не локальна суперечка про кілька гектарів. Це модель пограбування держави: стратегічний ресурс отримує бізнес із «газпромівською» історією, чужа земля перетворюється на будівельний майданчик, чиновниця забезпечує адміністративну гостинність, а прокурорська вертикаль прибирає правові перешкоди.
Російські інтереси не завжди заходять в Україну під триколором. Іноді вони приходять із чеською реєстрацією, кіпрською часткою, меморандумом про співпрацю та українськими посадовцями на підхваті.
Російський посіпака – не громадянство і не юридичний статус. Це стан душі і функція. Той, хто під час війни допомагає бізнесу з документованою історією партнерства з «Газпромом» непрозоро заходити на українські стратегічні надра, виконує саме цю функцію. Той, хто використовує владу для прикриття такого заходу, працює проти державного інтересу.
У 2024 році «газпромівська» історія постукала у двері Полтавщини. У 2026-му її колишні партнери вирішили не стукати.
Вони просто почали прокладати дорогу.
А двері їм відчинили зсередини. Але українці вже неодноразово показували, що можуть дати раду окупантам.