Владімір Владіміровіч повівся як чоловік-насильник, від якого пішла дружина. Влаштував бешкет і п'яним кричав, що вона – "тільки його".
189 повітряних тривог за день. Що це було 24 серпня? – Рекорд. Так кремлівський бункерний щур привітав українців із Днем Незалежності.
Росіяни тижнями накопичували ракети, щоби потім одного дня вдарити масовіше ніж ми звикли. Щоб у Києві час без тривог був коротшим ніж із тривогами.
Чи був у цьому воєнний сенс? Навряд чи. Це як відкривати метро до пам'ятної дати. Дурна радянська традиція. Що то було тоді? – Типова істерика. Від безсилля.
Путін повівся як "класичний" чоловік-аб'юзер, від якого пішла дружина, а він на річницю розставання влаштував бешкет і п'яним кричав, що вона тільки його. Вкотре продемонструвавши, що колишня дружина прийняла правильне рішення.
Істерики йдуть у хід, коли інших аргументів не залишилося. Коли перестав працювати, навіть аргумент військової сили. Істерики – це завжди як явка з повинною. Визнання своєї поразки.
Путін хотів зіпсувати свято 24 серпня? І навпаки наголосив на його важливості. Ті гості, хто хотів привітати нас, і так прийшли. Важливі гості та справжні друзі. А цьогорічний парад на Хрещатику такий, якому не страшні російські ракети.
Путін знову показав причини війни. Не міфічний вступ до НАТО, якого не було б. Не осоружні денацифікації та демілітаризації. Це саме українська незалежність. Вона не дає йому спати ночами. І з нею він нічого не може зробити.
Путін кричав про НАТО, що повзе до кордонів росії. Але фіни та шведи вступили до НАТО, і Путін зміг відповісти лише чорним піаром проти фінського прем'єр-міністра. А українська незалежність змусила його розпочати війну. Поставити все на кін. І програти.
Ми ще не виграли, ми платимо шалену ціну за незалежність, але Путін уже програв. І він це знає. І тому влаштовує істерику від безсилля на день незалежності України. Найважливіший день для нього у році. І найважливіший день для нас. Тепер найважливіший.