Київ вимушений бруднитися за тих, хто із берегів Потомаку і схилів Брабанту прирік українців на погибель. Ситуація ж потребує корекції.
Головним гріхом генералів, що служать під орудою 4-разового ухилянта та його няньки — брак громадянської мужності. І без неї всі воєнні таланти, яких теж не густо, нічого не варті).
Тому вони спочатку погоджуються виконувати ідіотські накази Ставки в Офісі пРезидента, гублять людей, а потім ідуть на ВЛК і куди-пошлють. Ну, й наші чудові демократичні партнери...
Ох, ці ж партнери, які розуміють нелегального Єрмака і прокислого Боневтіка, але не зрозуміють хунту. Тому вони теж співучасники злочину проти великого європейського народу.
Своїми маразматичними «стандартами» (чужі духові української нації ці лівацькі «стандарти») помагають купці покидьків тримати у заручниках національну еліту. Москва тільки потирає свої криваві пазурі у захваті.
Партнерів на Заході ідеально влаштовує нинішнє становище України та її влади. Ми, як нація та держава, — кістка, яку гризе скажений москвинський собака, поки Захід не готується до майбутнього планетарного конфлікту.
Просто грошовитим «яструбам миру» у Вашинґтоні та Брюсселі треба зробити так, щоби кремлівський болотяний пес гриз українську кістку якомога довше; досвід поїдання ізраїльським собакою Палестини вам у поміч. Доля самої кістки нікого особливо не хвилює, а може воно нею і подавиться.
Слід розуміти, що сучасна демократія (особливо західного зразка) — звичне право на голос більшості, хоч відповідальність за всі ухвалені рішення бере добровільно активна меншість. Якщо ж ніхто не в змозі врятувати життя хворого, який вирішив померти, то лишатимуть як є.