Історія німецької колонії в Полтаві: від сукноробів до міщан.
У Полтаві є історичний район, який колись називався Колонія. Це місце, де оселилися майстри та ремісники, і з часом він став частиною міста.
У північно-західній частині Полтави була розташована Колонія майстрів, яка нині відома як район вулиць Сковороди (тодішньої Колонійської), Семена Антонця (Фабрикантської), Федора Моргуна та прилеглих провулків. Район отримав назву «Німецька колонія» від тих, хто там мешкав, хоча офіційної назви він не мав до початку ХХ століття.
Поселення існувало з 1808 по 1867 рік.
20 червня (2 липня) 1808 року російський цар видав указ про прискорення розвитку сукноробства в Росії. За цим указом з німецьких земель були запрошені ремісники.
У 1809 році в Полтаві оселилися 54 родини (249 осіб). Для них на околиці міста, на 12 десятинах землі, збудували близько 50 хат. У 1818 році цю землю передали у власність німецьким колоністам.
Колоністи займалися виробництвом фланелі, яку використовували для виготовлення військової форми.
Колоністи вирізнялися працьовитістю, дисципліною, релігійністю, добропорядністю в сімейних стосунках. Діти навчалися в початковій школі, де вивчали Закон Божий, читання та письмо.
На кошти колоністів була побудована лютеранська кірха. У 1810 році на території колонії було зведено перший у Полтаві стаціонарний театр.
У тому ж році колонія отримала право на самоврядування. Для її управління було створено інспекцію в складі інспектора і трьох його помічників. У 1815 році були затверджені правила, розроблені самими колоністами. З 1820 року управління колонією здійснював приказ, до якого входили шульц (староста), два бейзитцери (засідателі) та писар.
Приказ керував усією діяльністю колоністів, за винятком кримінальних справ, що розглядалися в суді. Залишати колонію або одружуватися можна було лише з дозволу приказу. За порушення громадського порядку (поява у нетверезому стані, лайка, образи) накладалися штрафи. Адміністрація колонії стежила за дотриманням норм сімейного співжиття та виносила покарання за їх порушення (громадські роботи, тимчасове ув'язнення в міській в'язниці).
Приказ також стежив за дотриманням релігійних норм (колоністи були лютеранами). Тих, хто протягом трьох років не долучався до святих таїнств, виключали з громади. Повернутися до неї можна було лише після відновлення виконання обрядів.
Староста фактично виконував поліцейські функції. Він стежив за тим, щоб колоністи вели спокійне та тверезе життя й дотримувалися церковних норм.
У 1859 році колонія нараховувала 64 двори з 1098 жителями. Осіб німецької національності було 354, з яких 180 займалися виробництвом сукна.
З часом виробництво сукна стало менш прибутковим. А з упровадженням загальної військової повинності та розвитком машинного виробництва ручний домашній промисел німецьких ремісників утратив актуальність. 30 травня (11 червня) 1867 року німецьку колонію в Полтаві було ліквідовано. Її мешканцям дозволили або повернутися до Німеччини, або залишитися в місті. Тих, хто залишився, приписали до міщан і купців.
На початку ХХ століття територія колонії увійшла до меж Полтави. Нині це район вулиць Сковороди (тодішня Колонійська), Семена Антонця (Фабрикантська), Федора Моргуна та кількох прилеглих провулків.