Війна змінила нас і наш погляд на навколишню дійсність. Час і простір зменшилися до шанця у роз'ятреному вирвами степу Луганщини.
З реактивацією бойових дій будильник у телефоні та ліхтарик на лобі стали предметами першої необхідності. При цьому їм все ще передувала зброя і їжа у шкалі пріоритетів.
Коли прокинешся, не наважишся почистити зуби не зазирнувши у Telegram, аби дізнатися свіжу статистику збитих ракет супостата. А що у Маріуполі, все без змін?
Місто Марії з обернутими всередину очима. З ознаками життя, яке зашилося у катакомбах, коли на поверхні тріумфує некроз...
Також ми стали обізнаними у флористиці, а найменування різновидів квітів набули для нас особливого значення. Почувши назву квітки "Гіацинт" кожному захочеться пригнутися, а ще краще залягти на землю.
По війні, даруючи дівчині "Піон" нам видаватиметься, ніби він пахне порохами з відстріляної гільзи. І шелест вітру поміж "Акацій" нам притягне у вуха далеке відлуння цокання металевої гусені.
А решта подібних "Тюльпанів" і "Гвоздик" нехай лишаються для нас барвистим оранжерейним образом із колекцій ботанічного саду. І нехай буяють суцвіття та несеться в артеріях травня зелена стихія життя.