Західна стратегія зі стримання експорту "чорного золота" з РФ на міжнародний спрацювала лише наполовину, але могло бути гірше.
До такого висновку на основі відкритих джерел прийшов старший кореспондент видання "Радіо Свобода" пан Тедд Принс, повідомляє інформаційна агенція "Останній Бастіон".
З обсягом видобутку близько 10 мільйонів барелів на добу ресурсна федерація московії нині все ще є третім найбільшим виробником нафти у світі (після США та Саудівської Аравії).
Верхня межа ціни на російську нафту, встановлена учасниками G7 для країн, які не застосовують санкції "чорного золота" з РФ, на рівні $60 за 1 барель, була розроблена з метою зменшити доходи Москви від експорту вуглеводнів і водночас уникнути значних перебоїв на ринку.
Намір лідерів держав цивілізованого Заходу логічний і прагматичний – утримувати російську нафту на низькому рівні, але не вилучати її з ринку повністю.
Обґрунтування було простим: "чорне золото" з РФ повинно було продовжувати надходити у пункти призначення, щоби запобігти стрибку світових цін, який би спровокував падіння пропозиції, тоді, як доходи Москви від продажу нафти повинні були бути обмежені для зменшення її військових зусиль.
За оцінками аналітиків і економістів, російський експорт нафти та нафтопродуктів залишається загалом стабільним, на рівні близько 7,5 мільйона барелів на добу, що уможливлює стабільність світових потоків.
Доходи РФ від продажу "чорного золота" залишилися приблизно на одному рівні – близько $15 мільярдів, порівняно з їхнім середнім показником у 2021 році у $20 мільярдів.
Що змінилося, так це клієнтська база:
Тепер, коли на світовому ринку нафти очікується перехід від надлишкової пропозиції до дефіциту (на тлі скорочення видобутку ОПЕК+ й очікуваного відновлення світового попиту), переговорна сила Москви може ще більше посилитися.
Ціна на нафту марки "Urals" у середині липня перевищила верхню межу у $60 за 1 барель, змінивши тенденцію до зниження, яка розпочалася торік улітку; зараз торгується на рівні $72 за 1 барель.
Повернути ціни на нафту "Urals" нижче верхньої межі може бути нелегко, бо судноплавні компанії та страховики потребують лише письмової гарантії від того, хто купує їхній вантаж.
Тож, якщо нафта була придбана за ціною, нижчою за верхню межу, – залишається простір для зловживань і ускладнює дотримання самої верхньої межі.
Це наштовхує на думку, що лідерам країн-учасниць G7 треба діяти рішучіше у спробах запобігти заробітку Кремля на експорті нафти, бо від виторгу валютою насичується військово-промисловий комплекс держави-агресорки.