Спроба змусити журналістів мовчати через суд остаточно провалилася: Верховний Суд став на бік свободи слова.
Верховний Суд остаточно відмовив колишньому голові правління ПрАТ «НАК «Надра України» Тарасу Кузьмичу у позові до громадської спілки «Останній Бастіон», журналіста Дениса Перетяки та ТОВ «Останній Бастіон» про захист честі, гідності та ділової репутації.
Йдеться про справу №554/7761/20, яку Верховний Суд розглянув 3 червня 2026 року. Предметом спору стала публікація «Останнього Бастіону» від 10 серпня 2020 року «Як державне підприємство своє майно за безцінь розпродує», у якій ішлося про продаж майна, пов’язаного з «Надра України», за нібито заниженими цінами.
Кузьмич вимагав визнати низку фрагментів матеріалу недостовірними та зобов’язати «Останній Бастіон» опублікувати спростування. Серед оскаржених тез були твердження про продаж державної нерухомості за заниженими цінами, ситуацію навколо львівського «Будинку книги», доведення дочірніх підприємств до банкрутства, а також критичні оцінки дій керівництва «Надра України» та Держгеонадр.
Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій у частині, де вимоги Кузьмича були задоволені, та ухвалив у цій частині нове рішення – відмовити йому в задоволенні позову. Постанова набрала законної сили з моменту ухвалення, є остаточною і не підлягає оскарженню.
Ключовий висновок Верховного Суду полягає в тому, що Кузьмич, звертаючись до суду як голова правління національної акціонерної компанії, був публічною особою. А отже, інформація про його діяльність становила суспільний інтерес. Суд окремо наголосив: межі допустимої критики щодо публічних осіб є значно ширшими, ніж щодо пересічних громадян.
Також Верховний Суд зазначив, що спірна публікація містила оціночні судження щодо публічної особи, які не підлягають спростуванню. Суд дійшов висновку, що оспорювана інформація не містила твердження про вчинення Кузьмичем конкретного правопорушення, а мала характер громадської критики його діяльності. Навіть окремі провокативні формулювання, за оцінкою суду, не виходили за межі допустимої критики публічної особи високого рівня.
Крім того, Верховний Суд вказав, що Кузьмич не довів, що публікація порушила його особисті немайнові права, завдала йому шкоди або була поширена саме з метою зганьбити його честь, гідність і ділову репутацію.
За результатами розгляду справи з Кузьмича також стягнуто судові витрати: 13 900 грн на користь ГС «Останній Бастіон», 19 784,41 грн на користь Дениса Перетяки та 9 124,41 грн на користь ТОВ «Останній Бастіон».
Публікація, через яку Кузьмич судився з «Останнім Бастіоном», була присвячена розпродажу активів, пов’язаних із системою «Надра України». У матеріалі йшлося про ситуацію навколо львівського «Будинку книги» на площі Міцкевича, 8, який, за версією автора, хотіли продати за 2 млн доларів попри його культурну цінність та орендний потенціал. Також у публікації стверджувалося, що об’єкт приносив орендний дохід, але керівництво «Надра України» вважало його нерентабельним.
Окремий блок матеріалу стосувався майна «Полтаванафтогазгеологія» та «Чернігівнафтогазгеології». Автор писав про продаж або підготовку до продажу адмінбудівлі в Полтаві, об’єктів у Нових Санжарах і виробничих будівель у Чернігові, ставлячи питання про занижені стартові ціни, борги підприємств та подальшу долю коштів від реалізації майна. У матеріалі також згадувалися ТОВ «КАМ», група Burisma екс-міністра Миколи Злочевського, ТОВ «Масани-15» та зв’язки покупців із бізнесовими і політичними групами.
Як зазначив голова ГС «Останній Бастіон» Геннадій Сікалов, це рішення Верховного Суду є важливим не лише для редакції, а й для всієї журналістської спільноти. «Останній Бастіон» виграв не просто один суд – ми зафіксували принцип: державне майно не можна ховати за позовами про честь і гідність, а журналістів не можна перетворювати на мовчазних статистів біля чиновницької годівниці. Кожен такий процес – це ще одна тріщина у системі, де «свої» тихо розбирають активи, а суспільству пропонують не ставити зайвих питань. Питання були, є і будуть. Бо «Надра України» – це не надра Кузьмича і не приватний ресурс будь-якого тимчасового управителя з великими апетитами та дуже ніжною репутацією. Після цього рішення кожному наступному любителю закривати журналістам рота через суд буде трохи важче, а нам – трохи легше ставити питання гучно, вперто і до кінця», – наголосив Сікалов.