Як ГУР МО докотилось до такого життя й таких начальників.
П’ятого серпня 2020 року Указом №307/2020 за підписом В.Зеленського глава держави Андрій Єрмак звільнив Василя Бурбу з посади начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Процес звільнення Бурби розтягнувся на півтора роки – це збирався зробити ще Петро Порошенко в лютому 2019-го, але тепер, після призначення Валерія Кондратюка головою Служби зовнішньої розвідки, звільнення Василя Васильовича стало просто неминучим.
Валерій Віталійович Кондратюк і Василь Васильович Бурба – це справжні скарби, безцінне інтелектуальне надбання українських спецслужб. Саме Кондратюк привів Бурбу в ГУР МО, врятувавши від неминучої тюрми – за часи Януковича Бурба очолював 2 Управління Главку «К» й під час акцій протесту спеціалізувався на провокаціях відносно активістів «Автомайдану». Принаймні, злі язики саме йому приписують спалення автомобілів учасників акцій протесту та імітацію «викрадення» негласного позаштатного агента СБУ Дмитра Булатова, який перед своїм зникненням встиг покласти до кишені 50 тис. доларів, пожертвуваних на «Автомайдан». Більш того, Бурба був двічі зазначений як виконавець у плані «Бумеранг», розроблений СБУ з метою зачистки Майдану від учасників акцій протесту – цей план у лютому 2014 року оприлюднив тодішній народний депутат України Геннадій Москаль.
Кондратюк, якого за часів Януковича ледь не відправили в ізолятор СБУ в Аскольдовому провулку за підозрою в роботі на американську розвідку, після призначення в лютому 2014 року головою СБУ Валентина Наливайченка (якого Кондратюк, за фабулою кримінального провадження, начебто, у 2001-2002 роках залучив до співпраці зі спецслужбами США), зразу ж отримав посаду начальника Департаменту контррозвідки СБУ, а в березні 2015 року очолив ГУР МО. Свого товариша по пляшці Бурбу Кондратюк перевів на посаду заступника начальника ГУР МО, зробивши недосяжним ані для «люстраторів», ані для прокурорів.
Що чудили ці два попсуй-розвідники – Кондратюк і Бурба – можна розповідати годинами, починаючи з вбивства у вересні 2015 року гласного позаштатного співробітника СБУ Андрія Галущенка («Ендрю»), яке лихі язики приписували саме цьому дуету. Казали, що, начебто, Галущенко викрив воєнну розвідку на нелегальних поставках товарів і наркотиків через лінію розмежування в Луганській області, поблизу містечка Щастя, і за це поплатився життям. Підозрювані у вбивстві були невдовзі затримані військовою прокуратурою сил АТО, але згодом опинились на волі, справа була розвалена, а винуватцем оголосили якогось небіжчика з числа сепаратистів.
Ну, а про те, як Кондратюк і Бурба збирались передати «Острів» – базу ГУР МО на Рибальському острові – бізнес-структурам Порошенка, не чув хіба глухий. Як і про колосальні фінансові зловживання на господарських об’єктах, що належать воєнній розвідці (достатньо пригадати сільськогосподарські угіддя в Миколаївській області, які Кондратюк і Бурба здавали в оренду фермерам, або діяльність підприємств «Держтранс», «Монтажник України» і «Центр консалтингу та ділового співробітництва», що перебувають у оперативному віданні ГУР МО України).
Арешт у Москві полковника ГУР МО України Романа Сущенка та засудження в Мінську полковника ГУР МО України Павла Шаройка – це також результат безумної мозкової діяльності Кондратюка та Бурби. Але найбільший скандал спричинила історія з так званими «кримськими диверсантами», коли 6 серпня 2016 року диверсійна група ГУР МО України в складі 5 осіб проникла на територію окупованого Криму. Біля села Суворове диверсантів мав зустрічати на автомобілі Андрій Захтей, завербований українською воєнною розвідкою, але в цьому авто на них, насправді, чекала засідка – російські спецпризначенці з групи «Вимпел».
Українські диверсанти вирвались з засідки, вбивши кількох росіян (зокрема, підполковника Романа Каменєва), і в ніч з 7 на 8 серпня 2016 року через дамбу на Сиваші прорвались на материкову Україну, вбивши по дорозі ще одного окупанта. У підсумку російською владою були затримані тільки двоє агентів ГУР МО України – Андрій Захтей та Євген Панов, а диверсійна група повернулась додому.
Безумство цієї диверсійної вилазки було очевидним: Україна давно визнала Крим російською територією й весь 2015 рік постачала електроенергію в «Кримський федеральний округ», уклавши відповідний договір, щоби допомогти в облаштуванні окупаційним збройним силам.
Більш того, коли наприкінці 2014 року директор «Укрінтеренерго» Володимир Зіневич відмовився підписувати з окупантами договір на поставку електроенергії, 4 грудня 2014 року за вказівкою президента Порошенка слідчий Генеральної прокуратури України вдягнув на нього кайданки. Зіневичу була висунута підозра в тому, що він уклав контракт з компанією «Steel Mont Trading Ltd» (Великобританія) про придбання вугілля в Південно-Африканської Республіки, «яке за окремими якісними показниками було заздалегідь непридатне для використання». Директор «Укрінтеренерго» був моментально відсторонений від посади, а переляканий заступник підписав угоду на постачання в Крим російської електроенергії, яку підприємство «Укрінтеренерго» спеціально стало для цього закупляти через російського олігарха Григоришина.
Зрозуміло, що кримінальне провадження щодо Зіневича нічим не закінчилось, а 7 серпня 2015 року Генеральна прокуратура зареєструвала нове кримінальне провадження – на цей раз вже за фактом незаконного затримання Зіневича та службового підроблення й перевищення повноважень слідчими Генпрокуратури, які відправили його в буцегарню. Втім, це провадження також сконало в кабінетах ГПУ, оскільки слідчі затримували Зіневича за вказівкою Порошенка – не даремно ж міністр енергетики та вугільної промисловості України Володимир Демчишин під час брифінгу 3 листопада 2015 року з гордістю заявив, що за січень-жовтень 2015 року завдяки поставкам російської електроенергії в «Кримський федеральний округ» державне підприємство «Укрінтеренерго» на маржі заробило 300 млн. грн. А, відтак, поставки електроенергії в Крим треба продовжити й у 2016 році.
Отже, який сенс було засилати в Крим диверсійну групу ГУР МО України, ризикувати життям офіцерів воєнної розвідки та агентури, завербованої на півострові, якщо електрична блокада півострову могла б завдати окупантам незрівнянно більшої шкоди? А якщо вже Україна визнала Крим російською територією, допомагає Російській Федерації забезпечувати електричною енергією військові частини та зводити міст через Керченську протоку, то який сенс одночасно влаштовувати диверсії? Тим більше, що про всі спецоперації Кондратюка та Бурби їх російські колеги узнавали завчасно?
19 серпня 2016 року, довідавшись про пригоди «кримських диверсантів», Порошенку зателефонував здивований віце-президент Сполучених Штатів Джо Байден й поскаржився на Кондратюка.
Дж.Байден: … Моя команда поінформувала мене з усіма подробицями щодо подій, які мали місце на вихідних, з 7-го на 8-ме. Клімкін перед цим поділився подробицями цих подій щодо операцій співробітників українських спецслужб з Послом. Але, з рештою, Ви – Президент України і відповідальність лягає повністю на Вас… Отже, начальник Вашої військової розвідки отримав чіткий сигнал від нас декілька тижнів тому щодо нашого категоричного несприйняття запланованої диверсійної операції проти військових об’єктів на території Росії. І мені відомо, що Крим – це Україна і він незаконно окупований. Натомість, ми надзвичайно переконані у тому, що збільшення ціни окупації для Росії має відбуватися виключно за рахунок політико-дипломатичних зусиль, а не військових та диверсійно-підривних операцій… Але подібні інциденти… треба з’ясувати, що власне трапилося. І щоб росіяни цим не скористалися. Ми знаємо, що відбулося. Затримано чотирьох аквалангістів, усі четверо зникли, а наступної ночі перестрілка і Ви тут ні при чому, але Путін вирішив роздути скандал. І я розумію, коли Ви направляєте свого Міністра закордонних справ до Берліна та Парижа… але якщо вони дізнаються про це до того, як Ви їх про це поінформували, це катастрофа.
П.Порошенко: Дякую, Джо, за дуже відверту розмову. Знову ж таки, хотів би повторитися. Це сталося, коли я був з візитом у Південно-Східній Азії. Ми вжили важливих заходів, які унеможливлять виникнення подібної ситуації у майбутньому. Єдиною причиною того, що ми не звільняємо із займаної посади начальника ГУР МОУ, є те, що мені не подобається ідея зробити це прямо зараз, адже будь-хто зможе тлумачити це як визнання відповідальності… Я проведу дуже ретельне службове розслідування й результати будуть вже невдовзі.
І, дійсно, за місяць після цієї розмови Кондратюк позбувся крісла начальника ГУР МО України, але не внаслідок службового розслідування, яке Порошенко пообіцяв Байдену, а в зв’язку з тим, що відкрилась вакансія посади заступника глави Адміністрації Президента, яку обіймав найближчий друг Кондратюка Андрій Таранов.
У неділю 18 вересня 2016 року Кондратюк і Таранов пиячили на «Острові», Кондратюк упився до непритомності, а Таранов, який ще тримався на ногах, вирішив покататись по Дніпру на гідроциклі. У районі Гаванського моста гідроцикл зіткнувся з баржею й Таранов загинув (про що Кондратюк, до речі, узнав тільки наступного дня, оскільки підлеглі не могли його добудитись). Тож Кондратюк переїхав в Адміністрацію Президента, на ГУР МО поставив керувати свого відданого Бурбу й впродовж двох з половиною років ревно обслуговував Порошенка.
За тиждень до другого туру президентських виборів, 14 квітня 2019 року, коли вже стало очевидним, що Порошенко безнадійно програє Зеленському, Кондратюк спробував був переметнутись у табір переможця, став поливати брудом свого хазяїна й навіть оприлюднив заяву про звільнення «за власним бажанням» з Адміністрації Порошенка. Але це його не врятувало й після інавгурації нового президента Кондратюк отримав копняка під зад – на відміну від його ставленика Бурби, який продовжував очолювати Головне управління розвідки Міністерства оборони. Єдина посада, посісти яку Кондратюк мав бодай теоретичний шанс – це посада голови Служби зовнішньої розвідки, оскільки на неї не претендував ніхто з команди «95 кварталу». Але саме на цю посаду поклав око й Бурба, який усвідомлював, що довго терпіти його на чолі ГУР МО нова влада також не стане.
Це остаточно розсварило колишніх друзів і впродовж року Кондратюк тільки й мріяв, як би помститись невдячному Бурбі. Доки державою керував досвідчений у палацових інтригах Андрій Богдан, на Банковій не звертали уваги ані на Кондратюка, ані на ті плітки, які він поширював про Бурбу. Ситуація змінилась після приходу до влади Андрія Єрмака. Кондратюк негайно запропонував свої послуги новому главі держави, пообіцявши дати «вбивчий компромат» на Порошенка за умови призначення головою Служби зовнішньої розвідки.
«Вбивчим компроматом» виявився Указ Порошенка від 31 липня 2018 року №225/2018 про призначення першим заступником голови Служби зовнішньої розвідки приснопам’ятного Сергія Семочка. Кондратюк, який готував цей Указ, пригадав, що в штатному розписі СЗР перед призначенням Семочка була тільки одна посада першого заступника, її обіймав Андрій Алєксеєєнко. А, тому, мовляв, призначення Порошенком ще одного першого заступника голови СЗР – це злочин, від якого здригнеться весь цивілізований світ.
Ідея Кондратюка була схвально сприйнята в Офісі Президента – 5 червня 2020 Указом за підписом Зеленського №212/2020 глава держави Андрій Єрмак призначив Валерія Віталійовича головою Служби зовнішньої розвідки, а вже 10 червня 2020 року Порошенку під гомеричний регіт усієї юридичної спільноти було повідомлено про підозру в незаконному призначенні Семочка першим заступником голови СЗР.
При цьому та обставина, що Кондратюк тісно пов’язаний зі спецслужбами Сполучених Штатів та керівництвом Демократичної партії США, не стала на заваді його призначенню головою Служби зовнішньої розвідки. Принаймні, на главу держави Андрія Єрмака жодного враження не справила «об’єктивка» на Кондратюка, що гуляла кабінетами Офісу Президента:
«В.Кондратюк та його дружина все життя працювали виключно на посадах державної служби, водночас за попередньою оцінкою статки В.Кодратюка складають понад 2 млн. дол. США. Так, за даними державних реєстрів йому належить: приватний будинок загальною площею 484 кв.м. в котеджному містечку “Коник”, орієнтовна вартість будинку складає 1,5 млн. долл. США; гаражний бокс за адресою: вул. Старонаводницька, буд. 10а. Також відомо, що В.Кондратюк переоформив на свого сина кілька об’єктів нерухомості, у тому числі квартиру за адресою: м. Київ, вул. Московська, буд. 46/2, кв. 174 (орієнтовна вартість 300 тис. долл. США), два гаража в м. Київ та дві земельні ділянки в передмісті Києва (загальною вартістю близько 100 тис. долл. США).
За наявною інформацією під час проходження військової служби на посаді начальника ГУР МО України В.Кондратюк неодноразово отримував неправомірну вигоду за розміщення контрактів державного оборонного замовлення (далі – ДОЗ). Так, керівництвом ТОВ НВФ “Криптон” (виконавець ДОЗ) у 2016 році було придбано та передано В.Кондратюку новий броньований автомобіль “Toyota Land Cruiser 200” р.н. АА0634СР (вартість близько 200 тис. дол. США). Також у 2016 році, його дружина, Кондратюк Т. М., отримала у подарунок автомобіль Lexus GS 460, р.н. АА7888КЕ, придбала квартиру за адресою: м. Київ, вул. Будівельників, буд 38/14, кв. 41.
Відомо, що В.Кондратюк має у власності автомобіль “Toyota Sienna”, р.н. АА8878ІО. На окрему увагу звертає факт отримання В.Кондратюком неправомірної винагороди (ст 368 ККУ) у вигляді квартири за адресою: м. Київ, вул. Максимовича, буд 3-г, кв. 197, що була “подарована“ (передана у якостя хабаря) забудовником близькому родичу (тещі) після укладання контракту з ГУР МО України в особі В.Кондратюка щодо забудови ділянки за вказаною адресою. Слід зазначити, що вказаний забудовник передав ГУР МО України квартири без оздоблення коли за документами вказані квартири були з ремонтом.
Звертає увагу, що В.Кондратюк перебуваючи на посаді начальника ГУР МО України, своїм наказом з грифом “Цілком таємно” призначив дружину Кондратюк Т. М. на офіцерську посаду у ГУР МО України та присвоїв їй офіцерське звання, що суперечить вимогам антикорупційного законодавства України та є реальним конфліктом інтересів. Слід підкреслити, що Кондратюк Т. М. з 2015 по сьогодні жодного разу на роботі не з’являлась. Старший син В.Кондратюка, КОНДРАТЮК Владислав Валерійович проходив навчання в університеті м.Вашингтон, США, де протягом 3-х років навчався та проживав, що співпало з перебуванням В.Кондратюка на посаді начальника ГУР МО України. 75% витрат були здійснені коштом ЦРУ США. Середній син, КОНДРАТЮК Олександр Валерійович, навчається в приватній школі та проживає м. Нью-Йорк, США. Третій син В.Кондратюка народжений влітку 2019 року в США (м. Майамі), що автоматично робить його громадянином США».
Ба більш того, люди брешуть, що саме зв’язок з американськими спецслужбами та особисте знайомство з Джо Байденом (коли віце-президент США бував в Україні, він прохав, щоби в аеропорт «Бориспіль» по дорозі додому його відвозив особисто Кондратюк) і став вирішальним моментом у призначенні Кондратюка головою СЗР – кажуть, Кондратюк пообіцяв Єрмаку після перемоги Байдена на виборах президента США налагодити співпрацю з новою американською адміністрацією. А в обмін за це Кондратюк зразу ж попрохав звільнити свого колишнього друга та соратника Бурбу з посади начальника ГУР МО, запевняючи Єрмака, що це, начебто, Бурба записав і передав народному депутату Деркачу телефонні розмови між президентом України Порошенком і віце-президентом США Джо Байденом у 2016 році (хоча хто-хто, а Кондратюк точно знає, що Деркач оприлюднив запис, який офіційно робився в Адміністрації Президента під час спілкування Порошенка та Байдена й зберігався на серверах ситуаційної кімнати). Але останньою краплею, що вирішила долю Бурби, стала розповідь Кондратюка про можливу причетність Бурби до стеження за братом Єрмака у серпні-жовтні 2019 року, коли прихованою камерою були зроблені відеозаписи, де Єрмак-молодший від імені свого брата продає державні посади.
Зі слів Кондратюка, за братом Єрмака на завдання тодішнього глави держави Андрія Богдана, начебто, стежили співробітники очолюваного Романом Червинським 5 управління Департаменту контррозвідки СБУ. І коли в результаті залаштункових інтриг Червинський у квітні 2020 року покинув лави СБУ, то його прихистив Бурба, взявши на службу в ГУР МО, а це, за версією Кондратюка, доводить причетність Бурби до виготовлення й поширення скандальних відеозаписів.
Зрозуміло, що після такої інформації доля Бурби була миттєво вирішена. Кого поставити замість нього на чолі ГУР також сумнівів не виникало: Кондратюк зупинив свій вибір на Кирилі Буданову – одному з тих самих «кримських диверсантів», чия витівка спричинила таке обурення Байдена. Нового начальника ГУР МО призначили за тим самим принципом, за яким бояри в 1613 році обрали на російський престол 16-річного Михайла Романова: «Міша молод, умом нє вишел». Головні чесноти нового начальника воєнної розвідки – це те, що Буданов повністю відданий Кондратюку, не буде порушувати корупційні схеми в ГУР МО й слухатиметься американських кураторів. А, головне, Кондратюк тепер знову зможе влаштувати свою дружину на офіцерську посаду в ГУР МО.
Підпорядкувавши собі ГУР МО, Кондратюк тепер має забезпечити й повну керованість СЗР, для чого йому треба поставити своїх довірених людей на посади заступників голови Служби зовнішньої розвідки. Ну, а вже після цього можна буде й примірятись до крісла голови СБУ. Принаймні, Кондратюк сподівається, що в разі перемоги Байдена на президентських виборах у США, лейтенанту Баканову доведеться шукати собі іншу роботу. А, може, зусиллями Кондратюка це трапиться й раніше.