В українському інформаційному просторі кілька місяців поспіль панувала толерація до знущання з людей в однострої. Нині їх ще й відстрілюють.
Нам так довго подобалося бути «дружнім, гостинним, співучим народом», братнім і танцюючим перед усіма. Навіть після початку війни 2014 року ми толерували туристів у Крим і на росію, включно із посадовцями державної служби.
У більшості своїй, українці виправдовували тих, у кого є брат, кум/сват чи дружина з російським паспортом; ну, так уже сталося. Ми, як народ, толерували відвертих зрадників, пристосуванців і латентних колаборантів (когось толерують і досі).
«Нехай слідство і суд розберуться!», — ховали голову у пісок безвідповідальності. Коли «привітний і гостинний народ» почав втомлятися від повномасштабної війни, то став жаліти й толерувати... дезертирів та ухилянтів: «Це все злочинна влада! Це все хабарники з ТЦК, МСЕК, ВЛК».
Отже, про Пирятин... Хлопець-військовий місцевого ТЦК і СП, який пройшов бойові дії, — віз поповнення для таких же хлопців, щоби збільшити їхні шанси на виживання «на нулі» у самому пеклі.
Віз поповнення для мене, для Сані й Миколи, для Насті й Наталки, одягнутих у піксель. Його розстріляв ухилянт-терорист у тиловому, мирному Пирятині на «квітучій й співучій» Полтавщині.
Цей покидьок забрав зброю й утік з іншим дезертиром! прогнозуємо, як зараз з'являться знову толеруючі адвокації й істероїдні зойки проактивноі громадськості від «нехай суд розбереться» до «це все влада довела і ТЦК».
Ні! Не влада, не суд, не ТЦК, а один ухилянт і один дезертир на догоду Москві, тому на х*й толерантність і всєпрощєніє «співучого й квітучого народу», досі зараженого бцилою більшовизму.