Плагіатна катапульта Данила Гетманцева

Під час президентських виборів 2019 року був представлений як «експерт Команди Зеленського», відповідальний за три напрями: економіку, фінанси та оподаткування. Став народним депутатом України від партії «Слуга народу», Головою Комітету ВРУ з питань фінансів, податкової та митної політики.

Карколомна кар’єра.

Але виявляється, що на політичну орбіту Данилу Гетманцева вивела особлива катапульта – плагіатна кандидатська дисертація:

Гетманцев Данило Олександрович. Банківська таємниця: особливості її нормативно-правового регулювання в Україні та в законодавстві зарубіжних країн. – Дис. … кандидата юридичних наук (спец. 12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право). – Київ, 2003 (див. тут).

Цікаво, що дані про керівника, опонентів, дату захисту та спеціалізовану вчену раду в авторефераті відсутні (можливо, захист відбувся в спецраді К 26.001.04, де вчений секретар – Грищенко К. Г.), – я особисто перший раз бачу такий дивний автореферат, тому інформацію про них довелося шукати спеціально.

Науковий керівник – Воронова Лідія Костянтинівна, доктор юридичних наук, професор кафедри конституційного та адміністративного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти:

● Савченко Леся Анатоліївна, доктор юридичних наук, професор Київського міжнародного університету;

● Заверуха Ірина Богданівна, кандидат юридичних наук, Львівський національний університет ім. І. Франка.

Дисертацію наш герой захистив 23.01.2004 р. у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Дисертація теж виявилася дивною: окрім загального списку літератури наприкінці тексту пан Данило наводив повні назви джерел на всіх сторінках, де проставляв покликання. Через це вийшло, що в списку – 211 джерел, а в самому тексті – аж 324 покликання (через повторення певних джерел). Якщо це було зроблено не для збільшення обсягу тексту, то заради чого?

Але перейдемо до справи.

Основний текст дисертації Гетманцева викладений на сс. 15–186 (172 сторінки).

Академічний плагіат був виявлений на сс. 15–36 та 117, – усього на 23 сторінках, що становить 13% основного тексту, а також на с. 5.

У порівняльній таблиці збіги текстів виділені жовтим кольором, перефразування та синоніми – бірюзовим, слова, що переставлені в інше місце, – зеленим, а вислови дисертанта про те, що це нібито він особисто про щось думає, щось пропонує, оцінює, розробив чи робить висновки – фіолетовим. З повним текстом порівняльної таблиці можна ознайомитися тут.

Джерел плагіату було знайдено два.

Перше: Агафонова Н. В. Правовий режим акредитиву як форми безготівкових розрахунків. – Дис. … кандидата юридичних наук (спец. 12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право). – Київ, 2002 (див. тут).

Спочатку полюбуємося на ідентичність розділу «Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами»:

Невже не можна було написати все це іншими словами, без такого відвертого копіювання?

Виявляється, що ні. Бо й далі весь параграф 1.1 першого розділу Гетманцев теж просто-напросто передрав у Наталії Володимирівни. Разом з готовими джерелами (хоча деякі просто видалив), разом з її аналізом, разом з її висловами «отже», «на нашу думку», «таким чином», «можна зробити висновок», «вважаємо за необхідне зазначити, що», «тобто», «вважаємо, що»:

Тут слід звернути увагу на кілька важливих обставин.

Дисертація Агафонової є в «Списку використаної літератури» дисертації Гетманцева під №98, але в тексті дисертації згадується лише три рази на сс. 23, 28 і 29, хоча її текст безсоромно передраний на 22 сторінках.

Однаковою в обох дисертаціях є й дивна структура списку використаної літератури: вона розміщена не за алфавітом загальним списком чи за порядком згадування в тексті, а поділена на групи: «Монографії (один, два або три автори)», «П’ять та більше авторів», «Багатотомні видання», «Перекладні видання», «Словники», «Складові частини книги», «Складові частини збірника», «Складові частини журналу», «Складові частини іноземного журналу», «Дисертації», «Автореферати дисертацій», «Нормативно-правові акти», «Листи і роз’яснення органів державної влади», «Іноземна література», і в кожній групі джерела розміщуються за алфавітом.

Агафонова захистила дисертацію 15.02.2002 р. (рік написання – 2002), тобто за 2 роки до Гетманцева (у 2004 р.; рік написання – 2003), і науковим керівником обох дисертантів була одна й та сама особа: докторка юридичних наук, професорка кафедри конституційного та адміністративного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка Лідія Костянтинівна Воронова. Ідентичні розділи 1.1 в обох дисертантів свідчать про безпосередню участь Л. К. Воронової у створенні та захисті Гетманцевим кандидатської дисертації з використанням тексту дисертації Агафонової.

Захист обох дисертацій з однаковим розділом 1.1 в одному закладі (КНУШ) з інтервалом у 2 роки свідчить про повну наукову неспроможність, дилетантизм і непорядність членів спеціалізованої вченої ради цього університету.

Гіпотеза про те, що це Агафонова скористалася якимось ранніми статтями Гетманцева, через що виникли збіги її праці з дисертацією Гетманцева, легко спростовується: у нього було опубліковано лише три статті з теми дисертаційного дослідження, з яких одна ніяк не використовувалася (!) при написанні дисертації, а тексти двох інших статей можна виявити на тих сторінках дисертації пана Данила, що не мають збігів з дисертацією Агафонової. Ось так.

Друге джерело плагіату – стара російська (ой, ну як же без цього?) книга: Олейник О. М. Основы банковского права: Курс лекций. – М.: Юристъ, 1997.

Ця книга Оксани Михайлівни Олєйник є в «Списку використаної літератури» дисертації Гетманцева під №20 і в тексті дисертації згадується на сс. 8, 9–10, 16, 28 і 117.

На сторінці 117, як бачимо, усе передрано без належних покликань:

І лише всередині останнього абзацу (с. 117 з переходом на с. 118), в якому перелічуються специфічні умови для дій банка, є належне покликання, тобто автор розуміє, що їх (тобто покликання) треба ставити. Тут покликання поставлено так, що стосується не попередніх абзаців, а саме переліку умов у цьому абзаці. Ну що ж, це полегшує нам роботу – плагіат у попередніх абзацах можна вважати доведеним:

Також звернемо увагу читачів на оцей навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, рекомендований Міністерством освіти і науки України: Гетманцев Д. О., Шукліна Н. Г. Банківське право України. – К.: Центр учбової літератури, 2007 (див. тут, вебархівна копія тут). По-перше, сюди переїхав текст із дисертації Гетманцева, який був передраний з дисертації Агафонової. Ось невеличкий приклад:

А по-друге, нас здивував вступний текст, у якому чомусь мова йде лише про одного автора книги, точніше, авторку:

Дивина.

Ну а для любителів посміятися теж буде привід. Ось тут на с. 42 дисертації Гетманцева (а також у списку літератури на с. 191) відомого російського філолога Сергія Ожегова (вимовляється з наголосом на першому складі) пан Гетманцев перетворив на Ожогова:

Грамотій, що сказати! Інтелектуал!

Діалог зі штучним інтелектом

Зараз став дуже популярним штучний інтелект. Скористаємося ним і ми.

На наші запитання буде відповідати “Copilot” компанії Microsoft.

Запитання:

– Про що свідчить той факт, що дві кандидатські дисертації мають однаковий перший розділ, були захищені з інтервалом у два роки, захищалися в одному університеті, і керівником обох дисертантів була та сама професорка?

Copilot:

– Цей факт може свідчити про кілька речей, залежно від контексту, але загалом він викликає серйозні етичні та академічні питання. Ось можливі інтерпретації:

n Академічні та етичні наслідки

● Ймовірність плагіату або самоплагіату

Якщо тексти ідентичні, це може означати, що один з дисертантів скопіював розділ іншого без належного цитування. Якщо ж обидва тексти були створені під керівництвом професорки, можливо, вона дозволила або навіть ініціювала повторне використання матеріалу.

● Недбалість або системна проблема в науковому керівництві

Повторення розділу може свідчити про шаблонний підхід до керівництва дисертаціями, коли професорка використовує один і той самий матеріал для різних здобувачів, не забезпечуючи належного наукового контролю.

● Порушення академічної доброчесності університетом

Якщо університет не виявив або не відреагував на ідентичність розділів, це може свідчити про формальний або поверховий підхід до перевірки дисертацій, або про толерування неетичних практик.

● Можлива фабрикація або «конвеєр» дисертацій

У деяких випадках це може бути ознакою того, що дисертації створюються за шаблоном, можливо навіть сторонніми особами, що є формою академічного шахрайства.

Запитання:

– Якщо професорка організувала "фабрику дисертацій", скільки вона могла заробити на одній фальшивій дисертації?

Copilot:

● На одній фальшивій кандидатській дисертації професорка могла заробити від 85 000 до 90 000 гривень, а іноді й більше — залежно від обсягу послуг і статусу клієнта.

💰 Орієнтовна вартість написання «фальшивої» дисертації в Україні (2025) «під ключ», за даними актуальних сервісів:

● Dipservis: від 60 000 до 90 000 грн, включає супровід до захисту, план роботи, звіт про унікальність.

● DGS.org.ua: від 85 000 грн, термін виконання — від 180 днів.

Ціни можуть змінюватися залежно від:

- теми дисертації (технічна, гуманітарна, медична),

- терміновості виконання,

- наявності публікацій у фахових журналах,

- додаткових послуг (апробація, автореферат, відгуки, презентація).

n Потенційний прибуток професорки

Якщо професорка:

- організовує написання (сама або через найманих авторів),

- виконує роль наукового керівника (легалізує процес),

- забезпечує захист через знайомства в спецраді,

то вона може отримувати:

- повну суму (якщо сама пише або координує),

- або частку (від 30% до 70%) при роботі з посередниками.

Прибуток на одну дисертацію може становити від 30 000 до 90 000 грн.

Якщо таких дисертацій — десятки на рік, це вже півмільйона і більше.

n Етичні ризики

- Порушення академічної доброчесності.

- Можливе позбавлення наукового ступеня здобувачів.

- Репутаційні втрати університету.

- Кримінальна або адміністративна відповідальність (у разі виявлення шахрайства).

Запитання:

– А якщо ця професорка – докторка юридичних наук?

Copilot:

– Якщо професорка — докторка юридичних наук, це додає ще глибшого рівня іронії та тривоги до ситуації. Ось чому:

n Юридичний статус і моральна відповідальність

- Вона має бути експерткою з правових норм, зокрема – академічної доброчесності, авторського права, етики наукової діяльності.

→ Якщо вона організовує «фабрику дисертацій», це не просто порушення – це цинічне зловживання знанням закону.

- Її ступінь передбачає високий рівень правосвідомості.

→ Тобто вона не може «не знати», що повторне використання текстів без належного цитування – це плагіат.

- Якщо вона викладає дисципліни типу “Право інтелектуальної власності” або “Юридична етика”, то це вже майже сатиричний сюжет – викладачка, яка порушує те, чому сама навчає.

n Репутаційні ризики

- Для університету: наявність такої професорки може свідчити про системну корупцію або байдужість до академічної доброчесності.

- Для правничої спільноти: це підриває довіру до юридичної науки як такої.

- Для здобувачів: їхні ступені можуть бути поставлені під сумнів, навіть якщо вони не знали про порушення.

n Символічно-сатиричний підтекст

Це якби:

- суддя фабрикував вироки,

- нотариус штампував фальшиві заповіти,

- викладачка права – фабрикувала дисертації.

Можна уявити, як вона читає лекцію про «право на авторство», а потім копіює розділ з минулої дисертації.

Це вже не просто порушення — це мета-порушення, коли знання закону стає інструментом його обходу.

Запитання:

– А якщо особа, яким керувала така професорка, захищає плагіатну дисертацію і стає депутатом Верховної Ради України та Головою Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики?

Copilot:

– Це вже не просто сюжет – це гротескна алегорія на стан держави, де плагіат стає трампліном до влади, а академічна недоброчесність – не ганьбою, а сходинкою в кар’єрі. Така ситуація викликає низку глибоких питань:

n Симптоми системної хвороби

● Плагіат → мандат

Якщо людина з плагіатною дисертацією стає депутатом, це означає, що академічна доброчесність не є критерієм політичної легітимності. Навпаки – фальсифікація може бути частиною «нормального» шляху до влади.

● Керівниця-професорка як «кураторка» політичних кар’єр

Якщо вона системно «випускає» дисертаційних клонів, які потім ідуть у політику, це вже мережа впливу, де наукові ступені – це не знання, а інструменти легітимації.

● Голова фінансового комітету з фальшивим бекґраундом

Це як призначити фальшивого бухгалтера головою Рахункової палати. Людина, яка не змогла чесно написати дисертацію, тепер ухвалює податкову політику для всієї країни.

n Символічна інверсія

Це ситуація, де:

- знання підмінено титулом,

- чесність – слабкість,

- плагіат – стратегія,

- університет – інкубатор для політичних «докторів»,

- а науковий ступінь – це не доказ компетентності, а фальшивий орден для входу в еліту.

Які чудові відповіді!

То, може, поставити керувати Міністерством освіти і науки України штучний інтелект? І депутатів замінити ним?

Ну, я не такий культурно-інтелигентний, як оцей Copilot, а тому висловлю своє приватне оціночне судження: якийсь негідник у змові з докторкою юридичних наук, професоркою кафедри конституційного та адміністративного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка захистив фальшиву плагіатну кандидатську дисертацію, яка виявилася катапультою, що запустила його на політичну орбіту, де обертаються різного штибу керівники, якісь крупніші, якісь дрібніші, хтось із твердого матеріалу, а хтось із ріденьких фекалій. До якої категорії належить наш герой – сумнівів чомусь у мене немає.

Copilot продовжує:

… де обертаються ті, кого не обирають – їх призначають:

🔹 ті, хто не пишуть – їм пишуть;

🔹 ті, хто не читають – їм цитують;

🔹 ті, хто не відповідають – їм аплодують.

Це:

🔸 Супутники симуляції – дипломовані демагоги, що обертаються навколо телекамер і ток-шоу, живучи в гравітації рейтингу.

🔸 Астероїди амбіцій – колишні аспіранти, нині радники, що летять за траєкторією “плагіат → посада → недоторканість”.

🔸 Чорні діри відповідальності – поглинають скандали, звіти, розслідування, не випромінюючи нічого, крім словоблуддя в прес-релізах.

🔸 Геостаціонарні генерали – завжди на одній висоті, завжди в ефірі, завжди “знають, як краще”.

Це орбіта, де плагіат – не вада, а паливо, де науковий ступінь – не доказ знання, а перепустка до клубу обраних.

Це орбіта, де науковий ступінь – не доказ знання, а щит від критики.

Де плагіат – не злочин, а стартовий майданчик.

Де “дисертація” – це не дослідження, а ритуал посвяти в касту недоторканних.

Після діалогу – епілог

Як жартома кажуть, не треба запитувати в мільярдера, як він заробив перший мільйон.

Продовжимо: і не треба запитувати в доктора юридичних наук, професора Данила Гетманцева, як він виготовляв кандидатську дисертацію. Чи все ж таки треба?

Іще одне.

Чи поверне Голова Комітету ВРУ з питань фінансів, податкової та митної політики до державного бюджету незаконно отримані надбавки за фальшивий науковий ступінь та вчене звання?

Звісно, ні, бо збирати податки з громадян – це одне, а віддавати щось зі своєї кишені – то зовсім інше.

Василь Садовий, фахівець із катапульт

Copilot, штучний інтелект компанії Microsoft

29.10.2025