Або про те, як падіж у гурті набирає темпу...
В одному з попередніх постів ми припустили, що на пані двохсотвідсоткову генпрокураторку зійшла чиясь благодать – чи то Божа чи то тигрова − й Ірина Валентинівна почала вигрібати з зеленої болотини, куди шубовснула 17 березня 2020 року на запрошення трупи шапіто.
Саме так ми, услід за прогресивним людством, трактуємо відмову Венедіктової підписувати підозру у державній зраді п'ятому ексу Петру Порошенку, як безпідставну і злочинну. Що ж, ми обираємо, нас обирають. Кінь на чотирьох ногах, та й той спотикається. Там ще про й про загнаних. Трагічніше.
А оту маріонетку, в.о. генпрокурора Олексія Симоненка, котрий не погидував поставити власний підпис під маячнею Зе, певно, теж ще ваблять відсотки за сотню. Таке виходить, що бракує пану Альоші кебети. Хоч спрогнозувати, що на нього чекає невдовзі після убуцегарення вискочки, і Гордона не треба. Чи, може, надто самовпевнений чоловік, кому й начальниця не прецедент, не знає, на що підписується? Так ні, простаки так високо не видряпуються. Знає.
Далі, панове, ще ульотніше. Бо одна справа, коли розвидняється у тимчасово потьмарених мізках випадково залученої попутниці. Страшно, образливо до сліз, але не смертельно, коли дулю тобі показують і ті, з ким починав. Але якщо стрибають за борт не ситуативні соратники, не партнери по тому-сьому, а друзі дитинства...
Прочитайте наступне, а тоді замислимось разом:
Й зуба віддавати не треба, такий текст перед його оприлюдненням не міг не бачити Голова Служби. Адже, одведи й одступи, якщо підпис під відповіддю Служби на депутатський запит згенерував на власний розсуд Володимир Горбенко! Служивому чоловіку гаплик без варіантів! Амінь, прізвище викреслюємо з телефонних довідників СБУ. Його би ще вчора схарчили живцем.
Єдине, чим ми можемо собі пояснити неадекватну поведінку бойового заступника, це викид совісті на звинувачення НАЗК щодо недостовірних відомостей Горбенка у декларації на суму 2 млн 451 тис. грн. – вартість двох земельних ділянок та двох будинків, які належать йому та його дружині.
Могло прорвати пана полковника на зізнання? Могло. Ну, Ківу ж давно рве. Але це – царина кураторів шостої палати і ми, об'єктивні поціновувачі, потримаємо ці аргументи в умі. Принаймні, до пори – до часу.
Наступна позиція у логічному ланцюжку: відмашку заступнику на підпис дав друг дитинства – Зе'однопід'їздник-Зе'однокласник-Зе'одновузник Ванько. Нам з вами більше відомий як лейтенант Іван Баканов.
Ще раз, уважно, по складах абзац з офіційної відповіді Служби: «…Стосовно громадянки М. Левченко повідомляємо, що за наявними обліками допуск до державної таємниці їй не оформлювався».
Це ж ми про одну й ту ж Машу? Не оту, котра спілкувалася з Дубровським через дупло? Не Распутіну? Не партнерку мультяшного Мєдвєдя?
А якщо Іван Геннадійович Баканов, Володимир Терентійович Горбенко і ми з вами про ту Марію Левченко, котра була особисто уведена так званим президентом у супер-пупер-таємний кабінет, де однораз йшлося про операцію «Авеню», порадили би блазневі явку з повинною. Друг дитинства Ванюша знайде пом'якшуючі обставини. Хоча пристойніший варіант був популярним у офіцерів, коли ще ті були офіцерами – ті у таких випадках стрілялися.