28 липня цього року на Львівщині з військовими почестями перепоховали 29 вояків дивізії «Галичина».
Вони загибли в Бродівському котлі в липні 1944 року. Ця подія спровокувала величезну хвилю обурення з боку окремих народних депутатів і громадських діячів, які, хоча і погано знають історію, проте будь-яким шляхом намагаються привернути до себе суспільну увагу.
Для того, аби зруйнувати стереотипи, яку служать основою для політичних маніпуляцій, спробую відповісти на ряд питань.
Чим мотивувалися українці, коли добровільно вступали в дивізію військ СС «Галичина»? З українського боку мотивація при формуванні дивізії була однозначною – боротьба за створення української держави. Українці дивилися на дивізію як на зародок майбутньої української армії, яка стане тим фактором сили, завдяки якому, нарешті, постане українська держава. В яких кордонах і яким мав бути її устрій, то вже інше питання, головним був сам факт отримання державності, появи нового суб’єкту на політичній мапі Європи. Крім того, українці, які йшли в дивізію, розглядали СРСР як ворога, і були готові взяти до рук зброю, аби не допустити повернення більшовизму до рідного дому.
Тому, якщо дивитися на історію дивізії суто з української точки зору, то тут відповідь буде чітка – дивізійники беззаперечно є борцями за волю України. Але проблема якраз і полягає в тому, що значна частина населення Україні вперто відмовляється дивитися на вітчизняну історію саме з українського боку, віддаючи перевагу або радянській, або сучасній європейській, або якимось іншим точкам зору, тільки б не українській.
Чому так відбувається? В нашому суспільстві весь час культивувалися радянські погляди на Другу світову війну, а отже в людей переважає радянське мислення і переконання, а тому їм важко сприйняти альтернативну точку зору.
Зрозуміло, що абсолютній більшості населення на це питання байдуже, як і на історію загалом – їх більше цікавлять реалії і проблеми сьогодення, ніж суперечлива історія подій 75-річної давнини. Проте цим активно користуються різноманітні пропагандисти радянського минулого, які заради рейтингів спритно маніпулюють історичними фактами, часто неперевіреними, провокують хвилю обурення громадськості і на цьому отримують додаткову популярність як борці за зберігання «історичної правди».
Зокрема, людям з радянськими поглядами важко сприйняти те, що дивізійники вдягали німецьку уніформу для боротьби за українську державу. Це просто не вкладається в їх голові, в якій радянська пропаганда сформувала картинку: «німецький окупант, який хоче знищити всіх українців, і радянський воїн-визволитель». Будь-яких відхилень від цієї схеми їх мозок просто не здатен сприйняти.
Чи має таке неприйняття під собою хоч якісь підстави – чи стоять за бійцями «Галичина» військові злочини? Звинувачення українських дивізійників в воєнних злочинах завжди супроводжує будь-яку згадку про дивізію в ліберальній пресі. Проте, якщо ви поцікавитеся фактами, то жодного підтвердженого випадку здійснення злочинів вояками дивізії не знайдете. В цьому плані в нас люблять посилатися на так звану «комісію Дешена», утворену в Канаді в 80-ті роки ХХ століття, яка провела розслідування і не знайшла жодного достовірного випадку здійснення дивізійникам воєнних злочинів. Проте з того часу пройшло вже більше 30 років, за які могли б виплисти ще якісь несприятливі для українців з дивізії факти. Але цього не сталося. Всі пункти обвинувачення дивізійників – участь у Голокості, спалення польських сіл, участь у придушенні Варшавського повстання тощо, вже давно ретельно проаналізовані істориками. Доведено, що абсолютно всі ці гучні заяви нічим не підтверджені.
Чи говорили про дивізію «Галичина» на Нюрнберзькому трибуналі? Згадки про Нюрнберзький процес це мабуть головна мантра, яку постійно повторюють всі адепти радянського погляду на Другу світову. Воно й зрозуміло, бо Нюрнберг фактично є головним міжнародним «легітимізатором» сталінського СРСР. Але тут виникає закономірне питання: а чому ми сьогодні маємо керуватися рішеннями цього трибуналу? Давно доведено, що він відбувався з порушеннями базових норм права і мав на меті одне – перекласти звинувачення в розв’язанні Другої світової війни на переможених. І жодна міжнародна конвенція сьогодні не вимагає обов’язкового слідування нюрнберзьким рішенням.
Проте, щоб задовольнити скептиків, якщо вже зайшла мова про цей трибунал, то варто зазначити два моменти. По-перше, українське питання на цьому процесі не піднімалося взагалі. По-друге, проголошуючи СС злочинною організацією, «Трибунал включає сюди всіх осіб, які були офіційно прийняті в члени СС, включаючи членів Загальних СС, військ СС, з'єднань СС «Мертва голова» і членів будь-якого роду поліцейських служб, які були членами СС. Трибунал не включає в це число так звані кавалерійські з'єднання СС». З цього слідує, що іноземні добровольці військ СС взагалі, і українці зокрема, жодним чином не підпадають під цей вирок, оскільки вони не були членами СС. Тому навіть Нюрнберзький трибунал не засудив українських дивізійників. Як і будь-який інший суд взагалі.
Чому ж дивізійників ще досі не визнали борцями за українську незалежність? Навіть в нещодавньому законі, який визнав вояків УПА і низки інших українських формувань борцями за волю України, дивізійників пропустили. Чому так сталося?
Звісно, це було зроблено свідомо. Спочатку зазначу, що в Євросоюзі сформована чітка концепція історії Другої світової війни: всі хто билися на боці Німеччини є або злочинцями, або співучасниками злочинів. Вшановувати їх жодним чином неможна. Такий підхід був підтриманий Українським інститутом національної пам’яті, керівник якого пан В’ятрович відмовився вважати дивізійників борцями за волю України, замість цього назвавши їх гарматним м’ясом.
Як можна зруйнувати міфи, які оточують дивізію «Галичина»? Об’єктивно, в сучасних умовах це зробити дуже важко. Потрібна цілеспрямована і наполеглива політика держави, а її в цьому питанні ніколи не було і не буде. Які конкретні заходи потрібно зробити я розповідав в своєму нещодавньому інтерв’ю.
Проте наразі відстоюванням історичної справедливості, в намаганні, щоб українських дивізійників визнали борцями за українську державу займається порівняно невелика група ентузіастів. А для того, аби зруйнувати радянські та «сучасно-європейські» стереотипи, потрібні куди більші зусилля.
Спеціально для «Останнього Бастіону»