Для багатьох пристосуванців "нє важно на каком язикє гаваріть" війна – справжнє вікно можливостей. Тобто, час набуття політичних дивідендів.
Президент України Володимир Зеленський підписує закон про заборону на ввезення та розповсюдження в Україні російської видавничої продукції. Що робить проросійський чорт, який мріє бути наступним президентом України?
Правильно: прямо на території України, прямо під час геноцидної війни, відкрито і зухвало записує аудіокниги російських письменників та "розбирає" їх на платформі "YouTube". Це про Люсю Арєстовіча, якщо хто не допер.
Навіть не буду писати про те, що цей «льотчік-пєрєводчік-33 боєвивих вихода-пєрвим запригну на бтр-хороший же бил союз» ще й книги (і фільми!) розбирає. Напишу про те, чому він це робить?
Тому що неможна так просто взяти і залишити українцям український інформаційний і культурний простір без русского язика та "вєлікой русской культури". А то ще почнуть українську літературу читати і не дай боже, дізнаються ще, наскільки велика і глибока українська культура, мова, література.
Ні-ні-ні, – кажуть московські методички і куратори. Адже без русскаго язика неможна залишати тих, кого ми маємо примусити до миру та до любові до всього русского.
Так шо давай, Льоша, відпрацьовуй, якщо хочеш бути наступним президентом, а ми тобі вже й назву партії придумали: «Миру – мир!», – і на русском. Але аж ніяк не на укрáінском.
Хоча це гасло однаково майже звучить обома мовами, а головне – однаково пишеться! Це було вже? Так, але ж хороший бил союз, Льош!
Так і включілся Льоша чи пак Люся у роботу. Дарма, що у роботу не на Україну, а радше на Малоросію.