Патріарх, який не вписувався — і тому переміг.
Років 10 тому я прийшов у його резиденцію на Пушкінській у Києві (зараз — Чикаленка) і попросив про аудієнцію з Патріархом. Прийшов без попередження і просто попросив про зустріч. Через пів години мені дозволили увійти.
Він сидів.
Як Патріарх.
Спокійний. Зосереджений. Погляд строгий, але водночас привітний.
Філарет мені завжди подобався естетично. Якщо треба зобразити образ Патріарха, то досконалий візуальний типаж — це саме Філарет.
Під час нашої зустрічі йому вже було далеко за 80, але розум — гострий, пам’ять — досконала, комунікація — ділова.
— Ваше Святосте, — кажу я, і далі — до суті питань.
Патріарх Філарет — дуже сильна особистість. Наче граніт. Це автоматично означає — некомфортний, занадто категоричний, амбітний. Але інша людина і інший типаж не змогли б створити і розбудувати з нуля українську православну церкву вже незалежної України. Так, не визнану православним світом, але визнану українським народом. І потім саме ця церква стала основою вже визнаної Православної Церкви України.
ПЦУ постала на спадку Патріарха Філарета. Відтак примирення, яке відбулося між ними буквально пів року тому, і сьогоднішня красива церемонія прощання, коли весь клір ПЦУ несе тіло Філарета від Михайлівського до Володимирського собору, — це так правильно, так красиво і так благодатно. Саме так, як і має бути.
А ще — інтелектуал, який створив і переклав українською неймовірну книжкову спадщину. У тому числі — Святе Письмо — Біблію.
Син українського Донбасу, священник українського народу і раб Божий Філарет.
Майже сто років він був з нами: 1929–2026
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»