Маємо проміжні висновки з революційної тактики, але не стратегії, що відсутня, на основі побаченого у грузинській столиці. Ситуація складна.
Будь-який масштабний протест, який має на меті захоплення державної влади (не сороммося справжніх визначень), «озброєний» двома основними векторами. Озвучмо їх для загалу:
У широкому сенсі колективна логіка стихійна. Це заважає утримувати простір через відсутність контролю за силою, відсутність засобів організувати та й узагалі усього такого протилежного до стихійності.
Як наслідок нестачі організаційної сили — напрочуд слабкі барикади. За київськими мірками, це зовсім не барикади, хоча позавчорашні дійсно кращі за тижневої давнини, а вчорашні й сьогоднішні ще кращі за попередні.
Другий наслідок: ніхто не шикується у лаву, — і це трагедія. У підсумку «космонавти влади» можуть, атакуючи, строєм гнати вчетверо більші групи людей, які кожен окремо рухаються у логіці «сам за себе».
Мілітаристські організовані спільноти початку середини 1990-х — початку 2000-х років саме тому були кістяком протестів, адже мали організаційну навичку стояти у лаві зчепленими ліктями. Для цього теж потрібна організація, якої немає і без зайнятого надовго простору вона суттєво не виросте.
Природні межі анархічної самоорганізації недалекі від примітивних форм: якщо завтра не почнуть збиватися у бойові групи по 15-30 осіб, вести бої проти поліції буде нереально. Успіхів у боях поки що немає — лише кинуті предмети та салюти, однак це нікого не зупинило.
Саме тому, буде домінувати інший сценарій — радикалізація, причому стихійна і хаотична. Вона передусім виникає з агресії, яку відчувають учасники протесту, коли їх щоразу виходить більше, але вони щоразу отримують від поліції (навіть кількісно меншої).
За таких співвідношень це призводить не до апатії, а навпаки до агресії (агресія — результат «заборони» реалізувати бажання, все дуже психоаналітично). Подальша тенденція зрозуміла: що менше організації, то більше стихійного насилля щодо його учасників відбудеться, і то більше зросте ступінь радикалізації.
«Коктейлі Молотова» для режиму олігарха Бідзіни Іванішвілі сьогодні були лише точковим епізодом, але найбільш імовірно, що саме вони увійдуть у ширшу практику завтра. Усе це буде відбуватися стихійно: якщо не буде вищого ступеня самоорганізації, буде вищий ступінь стихійності дій і насильства (передусім на адресу протестувальників).
У протесту залишився 1 доба, щонайбільше 2 дні для переходу у нову якість, а далі — ентропія (понеділок, новий робочий тиждень тощо). В умовах ентропії вирішує уже політика, а це нікому не подобається.
Відсутність тактичного коридору «як далі рухатися?» це основна причина провалу протестів такого штибу (погляньте-но лишень на Білорусь влітку 2020 року). Протест можна вивести в системний (тобто такий, що протистоїть ентропії) лише через організацію.
Тож, коли з'явиться організація — може додатися раптовий сюжетний поворот: з'являються навіть теоретичні шанси на переговори з поліцією задля досягнення нейтралітету. Утім, без політиків такі задачі неможливі par excellence.