Під час війни арештовувати та судити військове командування можна виключно за державну зраду.
Як цивільна людина я не маю права давати оцінки військовому керівництву. Але як громадянин я маю право давати оцінки політичному керівництву.
Отже, маю сказати таке:
1. Під час війни арештовувати та судити військове командування можна виключно за державну зраду. Всі інші склади злочинів мають бути відкладені на після, тому що не можна дати однозначних оцінок в процесі, тому що це вбиває клин між військовим і політичним керівництвом, тому що це знищує спроможність командирів ухвалювати рішення тощо.
2. Судити військове командування має військова юстиція. Суддя районного суду (і навіть апеляційного суду) не здатен ні оцінити факти, ні скласти уявлення про склад злочину. Як сказав Юрій Гудименко, війна — це окремий світ. Наприклад, командир іноді мусить посилати своїх людей на смерть задля отримання переваги, і цивільний не зможе ніколи оцінити, чи була ця перевага варта смерті цих людей.
3. Астрономічні суми застав — це загалом ганьба українського правосуддя. Це має сенс у випадках підозри в економічних злочинах, а в інших випадках це знущання.
Загалом будь-яке публічне знущання з військових, а тим більше з командирів у час війни - це якесь політичне самогубство, причому самогубство разом з усією країною.
4. Водночас чинні військові командири не можуть давати публічних оцінок політичному керівництву. Основа основ демократії — повне підпорядкування військового керівництва політичному. Хочеш дати оцінку — подаєш у відставку, переходиш у статус цивільного громадянина і кажеш що завгодно.
Я бачу так. Може, хтось бачить інакше.