Created with Sketch.

Народ, що вмирає мовчки, не воскресне

15 вересня, 11:25

Але той, що знаходить слова — повертає себе до життя. Народ, який знає своїх поетів, ніколи не стане на коліна.

Василь Барка — український поет, прозаїк, мислитель. Людина, яка першою на весь світ крикнула:

«Голодомор — це не трагедія. Це вбивство. Це геноцид».

Його роман «Жовтий князь» — не просто література. Це стогін української землі, що втрачала своїх дітей. Це сповідь від імені мільйонів — і тих, хто вижив, і тих, кого заморили голодом у 1932–1933 роках.

Роман був написаний у вигнанні — у США, куди Барка потрапив після війни. Він не мав ані комфорту, ані визнання. Але мав слово. І совість. І пам’ять.

У центрі твору — селянин Мирон Катранник та його родина. Ми бачимо їхній повільний шлях до смерті — не тому, що врожаю не було, а тому, що влада свідомо забирала останнє зерно, останню кору з дерева, останній подих.

«Жовтий князь» — це образ радянського режиму, що приходить не з серпом, а з косою.

Василь Барка одним із перших сказав про те, про що мовчали десятиліттями: Голодомор був не «наслідком посухи», а цілеспрямованою зброєю Кремля проти українства.

І саме Барчин роман був одним із перших перекладений англійською — він відкрив очі західному світові, який тоді ще не вірив у таку жорстокість.

Цей твір був заборонений у СРСР, але потрапляв в Україну через самвидав. Люди передавали його потайки й пошепки, читали ночами й плакали.

Барка казав:

«Хто виносить народну муку на світло — той очищає націю».

А ще він вірив, що слово — це зброя. Що письменник не має права мовчати, коли гине його народ.

У його долі — стільки втрат, вигнання, бідності, але ні на мить він не зрікся України. Навіть у таборах переміщених осіб після війни він писав українською. Навіть прибираючи сходи у Нью-Йорку, він складав вірші. Бо був українцем — навіть коли його батьківщину намагалися стерти.

Перечитаймо хоча б кілька рядків «Жовтого князя». Згадаймо мільйони тих, кого вже не почуємо.
Але завдяки Барці ми можемо говорити за них.

Василь Барка (1908–2003)

Пам’ятаймо. Читаймо. Передаваймо далі.
Бо народ, який знає своїх поетів, ніколи не стане на коліна.

Джерело

Читайте також
Репатріація чи депортація? Страшний злочин ПНР проти українців
Книги
Сто років тому Україна програла
Історія
Організація Української Молоді «ГРІМ» гуртує свідому молодь
Війна
Вогонь проти слова: трагедія книгарні «Київська Старина»
Історія
ПОЛТАВСЬКА БИТВА 1709 РОКУ — ВИРІШАЛЬНА ПОДІЯ В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
Історія
34-річчя проголошення незалежності Ічкерії
Історія