Український степ звик до орд окупантів. Українська земля звикла їх абсорбувати.
Забагато розмов про те, що «вони про нас» чи «вони проти нас».
Варто говорити, що ми «за себе». І що зробити з тими, хто «серед нас проти нас».
Занадто великі сподівання на союзників завжди небезпечні. Кожна країна діє виключно з власних інтересів.
Україна мала сім років передишки.
За цей час розуміючи, що ми не станемо членами НАТО і за такий короткий термін не відновимо ядерний арсенал, (а були ненаукові фантасти, які у цьому переконували ще у 2014 році) країна могла сподіватися лише на власні сили.
На власні Збройні і Військово-Морські Сили.
На масовий військовий вишкіл населення за швейцарським зразком.
На право населення володіти зброєю і захищатися.
Ми мали час замінувати, а не розміновувати ділянки лінії фронту і російсько-українського кордону.
Створити неядерний стратегічний арсенал стримування ракет, що здатні долетіти до Москви.
Вичистити російську агентуру з спецслужб, влади, бізнесу.
Запровадити масову систему національно-патріотичного і військово-патріотичного виховання.
Основи всього цього були закріплені, ще у моїй Постанові Верховної Ради України «Про додаткові заходи щодо зміцнення обороноздатності України у зв'язку з агресією Російської Федерації» ухавеної ще 17 квітня 2014 року.
Постанова передбачала зокрема:
1. 1. Рекомендувати виконувачу обов’язків Президента України невідкладно відновити призов до Збройних Сил України.
2. 2. Рекомендувати Міністерству освіти і науки України розширити вивчення початкової військової підготовки у курсі «Захист Вітчизни» в середніх загальноосвітніх навчальних закладах, відновити роботу військових кафедр при вищих навчальних закладах.
3. 3. Рекомендувати Міністерству оборони України:
* - на базі усіх військових частин сухопутних військ розгорнути навчально-тренувальні центри для добровольців, яких залучати до служби у військовому резерві;
* - на базі військових комісаріатів військ розгорнути навчально-тренувальні центри для добровольців, з яких організовувати загони для територіальної оборони.
Уявіть собі якби сім років тому на повну запрацювала б система масового вишколу населення і військо-патріотичного виховання.
Але в країні було багато розмов про реформи і не так багато дій щодо посилення обороноздатності в умовах війни.
Треба зрозуміти, що Україна здатна ефективно протистояти російській агресії.
Але досить часто поза нашими спинами і над нашими головами ухвалювали «Вічні мири».
Складається враження, що вся ця чергова істерія «Путін нападе» - це психологічна операція запустити масовий психоз, зламати волю суспільства до опору і заставити капітулювати без бою.
Але не так сталося.
Козацька нація дуже спокійно спостерігає за ритуальними танцями матрьошечників на кордонах.
Але годі про них.
Займімося собою. Нарешті.
Автор: український націоналіст Юрій Сиротюк.